Ще студентом Львівської консерваторії Богдан Безкоровайний, перемикаючи частоти радіоприймача, почув на одній з іноземних радіохвиль мелодію з виразними українськими мотивами. Вона звучала потім в ефірі ще не один раз віртуозно-експресивно і пристрасно, як карпатські коломийки. Коли ж він спробував знайти її ноти, щоб зіграти самому, їх не було в жодному музичному збірнику відомих йому українських композиторів.
Розгадку цього музичного ребуса Б.Безкоровайний знайшов тільки через багато років в архівах свого дідуся – композитора, диригента, педагога і громадського діяча Василя Безкоровайного. В Україні його творчість навіть у музичних колах тривалий час була невідомою. Він народився в Тернополі у 1880 році в сім`ї музиканта-органіста. Грою на скрипці та фортепіано захопився з дитинства, брав участь у гімназійному струнному оркестрі. Навчаючись у Львівському університеті, одночасно вивчав композицію, гармонію та інструментування у професорів М.Солтиса та С.Нев`ядомського Львівської консерваторії. З 1908 по 1935 рік працював педагогом у гімназіях Львова і Тарнова (тепер Польща), Станіслава (тепер Івано-Франківськ), Тернополя, Золочева. Навчався гри на цитрі та контрабасі. Заснував першу в Галичині музичну школу в Станіславі, а згодом – у Тернополі та Золочеві. Був організатором і керівником філій Львівського вищого музичного інституту ім. М.Лисенка, диригентом хорів „Боян” у Станіславі і Тернополі, церковного хору у Львові. Співпрацював з драматичним театром на чолі з М.Крушельницьким, Є.Купчинським і Я.Ярославенком. Виступав як хоровий диригент і концертмейстер на Шевченківських концертах, а в Тернополі – на вечорах, присвячених М.Лисенку, М.Леонтовичу, І.Франкові, Лесі Українці, Ользі Кобилянській.
У роки Другої світової війни В.Безкоровайний з сім`єю виїхав за кордон. Спочатку проживав в австрійському місті Габльонц, а в 1949 році переїхав у США і оселився в місті Буффало штату Нью-Йорк, де викладав у філії Українського музичного інституту Америки, давав уроки гри на скрипці і фортепіано, займався музично-хоровою і композиторською діяльністю.
Його творчість близька до фольклоризму. Композитор спирався на пізні шари пісенно-танцювальної міської музики, тісно пов`язаної з традиціями і жанрами побутового музикування, зокрема, до його салонних зразків. Він написав понад 350 різножанрових творів: для симфонічного оркестру, фортепіано, скрипки і фортепіано, віолончелі і фортепіано, цитри, мішаних, чоловічих і жіночих хорів, солоспівів, вокальних дуетів, мелодекламацій, музику до драматичної вистави за Т.Шевченком „Тополя” Г.Лужницького і п`єси М.Куліша „Мина Мазайло”, дитячу оперету „Казка про Червону Шапочку” на лібрето Леоніда Полтави, яка була поставлена в багатьох містах США, Канади та Австралії.
Більшість із цих творів знаходяться у рукописах. Коли в результаті багаторічної науково-пошукової роботи вони за допомогою доктора медицини Євгена Стецьківа - чоловіка доньки композитора Неоніли надійшли в Україну, Богдан Безкоровайний впізнав в одній з його інструментальних композицій знайому, почуту по радіо мелодію. Це були „Спомини з гір”. Відомий український композитор А. Кос-Анатольський називав їх найулюбленішим твором своєї молодості. А в концерті „Повернення скарбів”, який відбувся нещодавно в Кримській філармонії при сприянні внуків композитора – Роми Лонг-Стецьків і Андрія Стецьківа з нагоди 130-річчя від дня народження В.Безкоровайного, його виконала на фортепіано лауреат міжнародних конкурсів Олена Картелішева.
Ці та інші мелодії композитора зазвучали в Україні з 1997 року, а до виданих ним у 20 – 30-х роках минулого століття за власні кошти творів, які демонструвалися у білій залі філармонії на спеціально оформленому до свята стенді, додалися нові музичні видання, здійснені створеним у 1999 році в Сімферополі науково-творчим товариством ім. В.Безкоровайного, - компакт-диск „Затремтіли струни”, нотні збірники: „Українські думки” для скрипки і фортепіано, „Сонати для фортепіано”, „П`єси на українські теми для фортепіано в чотири руки”. До кінця нинішнього року планується видати всі більше сорока написаних ним солоспівів. Про це розповів голова товариства, заслужений працівник культури України Б.Безкоровайний.
Сім солоспівів, записаних на компакт-диску у виконанні заслуженої артистки України Наталі Безкоровайної в супроводі оркестру народних інструментів Національної радіокомпанії України, ввійшли до золотої музичної колекції України. Два з них – „Затремтіли струни” та „І сад зацвів”, а також романси „Де ж ти, листочку?” і „Чари ночі” вона включила з свого репертуару в цей концерт.
Ще один вокальний твір композитора – „Сон” на слова Т.Шевченка виконав студент третього курсу Кримського університету культури, мистецтв і туризму Федір Марченко. Поезію з музикою поєднала в мелодекламації „Минають дні” Олена Горковенко. А інструментальний напрямок творчості В.Безкоровайного продемонстрували Олена Картелішева (фортепіано), Наталя Шапкіна (віолончель) та Ібраім Арабаджиєв (скрипка). В їхньому виконанні прозвучали „Українська рапсодія”, „Ноктюрн”, „Думка соль-мінор” і „Тріо фа-мажор”.
Завершив програму концерту різдвяними привітаннями відомий кримський фольклорний ансамбль „Раданиця”, яким керує Олена Політнєва. Вони прозвучали у виконанні юних артистів, які за свою високу вокальну майстерність стали лауреатами міжнародних фестивалів у Франції та Нідерландах, а на УІІ Всеукраїнському фестивалі „Різдвяний зорепад” у Києві здобули гран-прі, таким дзвінким багатоголоссям, що в ньому, як у дзеркалі, відобразилася вся пісенна культура українського народу, яскравим представником якої є композитор Василь Безкоровайний. Всеукраїнським інформаційно-культурним центром, за словами його генерального директора Владислава Єрмакова, спільно з товариством ім. В.Безкоровайного досягнуто домовленості з керівництвом Тернопільської облдержадміністрації про присвоєння одній з музичних шкіл обласного центру імені композитора.
Про 130-річчя від дня народження В.Безкоровайного як пам`ятну дату публікується на листку за 12 січня в Українському народному календарі на 2010 рік, а Українським державним підприємством поштового зв`язку „Укрпошта” буде здійснено випуск і спецпогашення художнього маркованого конверта. Свою творчу працю в Україні та за її межами композитор присвятив рідному народові, якому нині і повертається його музична спадщина.
Крим з його сонячними долинами, місяцем над морем, місхорським ноктюрном і вечорами в Салгірці домінуючою темою звучав на Першому фестивалі-конкурсі української пісні кримських авторів, який відбувся нещодавно в Будинку офіцерів Сімферополя.
Українська пісня має давню прописку на півострові, як, наприклад, „Запорізький марш” кобзаря Євгена Адамцевича, чия могила знаходиться в с.Холмівці Бахчисарайського району, чи „Повій, вітре, на Вкраїну” на слова лікаря і поета з Ялти Степана Руданського. Саме цією відомою на весь світ піснею і відкрив Микола Москаленко з Сімферополя концертну програму, в яку за результатами попереднього прослуховування було включено більше двадцяти кращих пісенних творів – патріотичних, лірично-камерних і сучасних естрадних - як професійних композиторів і поетів, так і самодіяльних аматорів сцени не лише етнічних українців, а й представників інших національностей.
Успішних виступів на сцені конкурсантам побажали перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Євген Драп`ятий, єпископ Сімферопольський і Кримський Климент, духовний квартет і юні учасники театральної студії „Світанок” Республіканського палацу дитячої та юнацької творчості.
Якщо полковник у відставці Микола Клименко і вчителька Сакської музичної школи Ірина Єрмолова давно пишуть пісні і самі виконують їх, акомпануючи на гітарі, то учениця 11-го класу Севастопольської ЗОШ №19 Катерина Дерибасова і студентка Таврійського національного університету ім. В.Вернадського Ольга Сунько тільки починають свою співпрацю з авторами як виконавці їхніх пісень. Такий же шлях конкурсних виступів на півострові пройшла студентка Кримського університету культури, мистецтв і туризму Діляра Махмудова, перш ніж здобути перемогу в багатьох міжнародних фестивалях. Цього разу вона виконала пісню Ангеліни Карпенко „Я кохаю тебе”.
Михайло Хуторянський за професією механізатор, але пісні супроводжують його все життя. І співає він про рідну землю, чудові кримські краєвиди. А у виконаній ним на фестивалі пісні „Суничні роси”, яку написав Микола Савченко, легко впізнаються географічні і сюжетні мотиви їхнього села Мазанка Сімферопольського району.
Не один раз, як більшість конкурсантів, а кілька разів виходив на сцену заслужений працівник культури Автономної Республіки Крим Орест Мартинів. В його виконанні прозвучали пісні і марші різних авторів, у тому числі й пісня про Севастополь. Цьому місту присвятила дві свої пісні керівник вокального ансамблю „Севастопольчанка” Тамара Маслова та композитор Дмитро Малий. Слова до його „Пісні українських моряків” написав поет і художник Леонід Янчук. Це його руками була створена художньо-декоративна композиція дизайну сцени фестивалю.
Всі його учасники були нагороджені дипломами, а переможцями серед солістів стали троє виконавців: заслужений діяч мистецтв України Февзі Алієв, який, за його словами, п`ятдесят років співає на сцені, але пісню українською мовою, яка називається „Мій Крим”, написав вперше; Олена Горковенко з с.Холмівки Бахчисарайського району, яка виконала пісню Андрія Сидорова на слова Аркадія Вакуленка „Лелеки” та „Місхорський ноктюрн”, пісенний текст до якого написав Анатолій Мілявський, і Юлія Качула з піснею Віктора Качули „Мамо, вічно будь!”
Серед ансамблів кращими визнано два творчих колективи. Перший – лауреат міжнародних конкурсів дует „Чайки” у складі Тетяни Скрипки та Антоніни Дмитрухіної, багато пісень для якого написав поет Володимир Мамецький у співавторстві з композитором Людмилою Тимощенко. На фестивалі співачки виконали дві їхні пісні – „Чорні очі” та „Прилетіли лебеді”. Другий лауреат – ансамбль „Дивограй”, який виконав пісні „Я тебе зустрів” і „По садочку йду”, написані його керівником Миколою Прищепою. Йому ж було вручено і головний приз фестивалю – відеоплеєр.
Відзвучали останні музичні акорди, але зустріч з піснею на цьому не закінчується. Бо в неї, як сказала голова журі конкурсу, заслужена артистка України Наталя Безкоровайна, є невичерпні джерела розвитку: нетлінне слово і глибинна душевність фольклору, рідна земля, Вітчизна і родина, які дають багатий поетичний і музичний матеріал, натхнення для створення нових пісенних мелодій.
Но, может быть, кто-то заметит,
Что я у судьбы на краю
Стегающим голосом плети
Высокую ноту пою.
У Галини Скворцової з Октябрська два захоплення – пісня і поезія. Вона так і поєднує їх у своїй роботі культпрацівника: грає на баяні, готує нову програму обрядово-фольклорної групи «Червона калина» Красногвардійського районного будинку культури. А створене за більш як десять років вона нещодавно видала своєю першою поетичною збіркою «Молоко і мед». У неї ввійшли більше шістдесяти віршів, до більшості з яких вона написала музику. А дванадцять пісень, аранжування яких їй допомагав здійснювати 16-річний син Іван, записані нею на компакт – диск під назвою «Пісні Велеса».
З цією сольною програмою Г. Скворцова виступила на своєму творчому вечорі у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі. В її творах віддзеркалюється душа, зачарована витоками, традиціями і побутом слов’янського народу. Злиття світобачення авторки з природою язичницьких часів створює враження цілісності поетичної натури. Віршам збірки «Молоко і мед», написаним у традиційній формі, властива особлива співучість і розмірений ритм. А сама назва – це біблійний символ надії на щасливе життя.
Музичні композиції поєднують в собі народні мотиви і сучасні ритми. За цю роботу поетеса і виконавиця власних пісень відзначена премією ім. Н.Домбовського. Нині вона готує до випуску другий пісенний альбом під назвою «Друзів моїх чарівні риси» на вірші кримських авторів.
