27 серпня Богдан Ступка відзначав би 72-й день народження.

У своєму інтерв’ю газеті «День»  Ростислав Коломієць, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, відомий театральний діяч, історик театру, критик, драматург згадує митця:

«За Богданом Сильвестровичем спостерігав усе життя не тільки із зали, а й у репетиційній кімнаті, за лаштунками, на знімальному майданчику, на гастролях, у міністерському кабінеті, на дружніх вечірках, у стосунках із колегами, ба навіть у потязі... Це була незвичайна людина і незбагненний актор!..»

На думку Ростислава Коломійця, феномен Ступки полягає в тому, що він грає,  як людина, яка ледь не в кожній ролі розпізнає своє власне влаштування, і, розпізнавши, жахається себе. Себе, якого побачив у собі.

Коли глядачі приходили «на Ступку», вони чекали чуда,  яке народжувалося на очах. Парадокс: ніколи не знаєш, чого чекати від Ступки зі сцени, і це при тому, що за кількома ознаками сценічної поведінки він завжди впізнаваний. Актор, здається, не прагне до зовнішніх перемін у вигляді своїх персонажів. 

Ступка на сцені — віртуозно обігрує сумнівність видимого. Звідси, напевне, його підкреслено нежиттєподібна пластика — так одразу і не збагнеш, що його, власне, муляє, і взагалі, до кого він звертається? І тому кожного наступного моменту його перебування на сцені не знаєш, чого від нього чекати. Несподівані паузи, інколи навіть посередині думки, в яких актор ніби запрошує на співчуття. Інколи він ставить під сумнів те, що тільки-но стверджував. А часом відключається від швидкоплинного теперішнього і відлітає кудись далеко від події, в якій щойно перебував, в інший світ.

Тут доречно говорити про харизму Ступки як мудрість, послану Богом, як дар небес. Про життя таких акторів — а їх зовсім небагато у світі — кажуть: не життя — житіє. 

Джерело: http://t.co/ZUZzGarDqH