Головна » 2013 » Листопад » 4 » Шляхи національної ідентичності: політика чи культура?
11:23
Шляхи національної ідентичності: політика чи культура?

На засіданні круглого столу на таку тему, проведеному нещодавно Всеукраїнським інформаційно-культурним центром, його учасники — науковці, представники національно-культурних товариств, громадських організацій і засобів масової інформації обговорили проблеми взаємин політичних і культурних чинників у процесах формування та розвитку національної ідентичності, ролі культурних організацій у прогресі національної самосвідомості народів Криму.

Виступаючи з доповіддю, генеральний директор ВІКЦ Микола  Кузьмін сказав, що в сучасному світі існують як реальні політичні ризики щодо збереження національної ідентичності, так і різні, в тому числі культурні, практики для її відтворення. В Криму з його різноманітним етнонаціональним складом і специфічною історією ця проблема є актуальною, оскільки визначає багато процесів у галузі політики, культури, національного діалогу, в загальному стані суспільства. Нині, на його думку, відбувається своєрідна презентація ідентичності у зв’язку з її нівелюванням та адаптація до реалій  сьогодення. Потреба в ній яскраво простежується на прикладі відновлення козацтва, інтерес до якого спочатку виявлявся в театралізованих інсценізаціях, а згодом переріс у створення громадських формувань цього типу з відповідною атрибутикою.

Відійшла в минуле епоха національних війн, і гуманітарний цех, за словами голови Об’єднання міжнаціональної злагоди Криму Володимира Казаріна, повинен здійснити для нового співіснування перевикладення багатьох колишніх  історичних цінностей. Вчені нині відмовляються від окремих усталених раніше термінів. Приміром, замість терміну «велика жовтнева  соціалістична революція» використовується за французьким аналогом «велика російська революція». По-новому потрібно трактувати монголо-татарське іго, Куликовську битву. Цей історичний матеріал знаходився на поверхні, однак ніяк не використовувався в міжкультурному обміні. А пояснивши значення цих термінів, можна, на його думку, позбавити людство від багатьох помилок і хибних кроків. Так, зокрема, в США пройшли через лінгвістичні поправки в створенні своєї ідентичності, і нам також потрібно використовувати цей досвід.

У Криму, за оцінкою психолога Ольги Духніч, у зміст російської ідентичності в останні роки додалися православні святині, ікони, хресні ходи. З поверненням на півострів великою групою кримських татар їхня ідентичність виразно проявилася в мусульманській культурі. А що можуть запропонувати в полікультурному суспільстві як об’єкт своєї етнічної культури інші менш чисельні етноси, щоб не відчути себе  зайвими чи неповноцінними?

Позбавитися від соціальних заздрощів, на думку завідувача відділу етноконфесійних досліджень Кримського відділення Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України Маргарити Араджионі, дає можливість проект «Культура добросусідства», в якому беруть участь як школярі, так і дорослі. Він реалізується в різних формах, у тому числі таких, як написання учнівських есе, розробка етнічних туристичних маршрутів з проведенням народних свят, ознайомленням із національними традиціями, звичаями і стравами.

Головний редактор газети «Голос Крыма» Ельдар Сеітбекіров навів з цього приводу приклад, як у Ташкенті на одній з вулиць, де проживали узбеки і лише одна російська сім’я, у дні свят всі разом їли національну східну страву — плов. Після двадцяти років проживання в Криму він подібне почав спостерігати і в своєму мікрорайоні Сімферополя. В школі, де навчаються його діти, дружать між собою представники різних національностей. Однак його турбує, що в місцях компактного проживання кримських татар будуються лише мечеті, відбувається релігійне відродження, а для духовності потрібні ще й заклади культури, бо через пісню, музику і танець можна дуже багато сказати іншим народам про себе чи пізнати їхню культуру, увесь світ.

Голова Української громади Криму Владислав Хмеловський вважає, що для гармонізації міжнаціональних відносин в автономії росіянам необхідно подолати бар’єр неприйняття української мови. Якщо цього не відбудеться,- сказав він, -  вони не зможуть повністю реалізувати багатьох своїх потреб і духовних запитів на території, де державна мова — українська. Можна ж пливти по річці, як пліт, а можна — як корабель із двигуном. 

Ситуація  вибору в ідентичності дуже складна, особливо для національностей малочисельних. Підтримка їхніх рідних мов можлива через  міжнародну практику недільних шкіл. І досвід трудової міграції з України в Канаду свідчить, що там навіть 8 — 9-і покоління емігрантів не перестають відчувати себе українцями. Це означає, що етнічний ресурс повинен бути важливим пріоритетом у політиці та культурно-освітній сфері на півострові та в усьому українському суспільстві.

Валентина НАСТІНА

Переглядів: 180 | Додав: vikcentr