Головна » 2013 » Червень » 5 » Відомі люди Криму. Ширить пісня межі неба
08:45
Відомі люди Криму. Ширить пісня межі неба

Відомі люди Криму

Ширить пісня межі неба


Коли душа ясніє й сповідається

З Вірою Роїк кримський співак Орест Мартинів познайомився на одній із виставок вишитих виробів у Сімферополі. Запросили виступити її учениці, яких він знав раніше. Коли О. Мартинів заспівав «Рідна мати моя» і «Два кольори», Віра Сергіївна  запитала:

- Як ви здогадалися, що це мої улюблені українські пісні? – і додала: - А ще я обожнюю старовинні романси.

Співак відреагував одразу ж, і зазвучали «Бубенцы», «Гори, гори, моя звезда». Зворушена Віра Сергіївна подякувала і промовила:

- Любов до романсів прищепив мені батько, який багато їх знав і прекрасно виконував. А українську пісню не можна не любити. Це суміш кольорів, звуків, мелодики і гармонії. Співай, Оресте, їх завжди!

І він співав на презентаціях  виставок  «Український рушничок», на 90-річчі з дня її народження. Особливо любила Віра Сергіївна слухати у виконанні артиста солоспіви з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка», а пісні Возного і Виборного викликали в неї і сміх, і сльози. Як пам’ять про ті часи залишився фотознімок: Орест Мартинів співає під фортепіанний акомпанемент Світлани Климашевської, а Віра Роїк зачаровано  слухає, сидячи в кріслі.

Коли композитори почали писати музику до віршів-присвят видатній майстрині, удостоєній за багаторічний самовідданий труд вишивальниці та створення орнаментальних композицій до своїх декоративних виробів звання Героя України, її родина звернулася до співака з пропозицією озвучити їх на сцені. І він не лише виконав її, а й почав записувати пісні у різних музичних студіях Сімферополя за свої кошти на диск: «Беру до рук старий рушник», «Хрестиком гаптоване життя», «Завжди тим соняхам цвісти»... Записавши десять, він подарував диск Вірі Роїк. І пісні з нього зазвучали музичним супроводом її вишиванок по всій Україні, куди простилалося дорожнє полотно виставкового туру.

В останніх два роки, вже без майстрині, співак знову повернувся  до цього музичного проекту, додаючи до нього нові пісні, створені її пам’яті композиторами Дмитром Малим, Валеріаном Стратуцою, Віталієм Лазаренком, Володимиром Могильницьким на слова Данила Кононенка, Надії Риндич, Тамари Соловей, Сергія Сурмача: «Кольорові нитки вишиванок», «Учениці великої майстрині», «Вишиванки мої» та інші.

- Більшість із цих пісень - голосові та мелодійні, які називають класичною естрадою, - говорить артист. – Однак я завжди у першу чергу звертаю увагу на слова, а якщо до них підібрана ще й мелодія красива, то пісня обов’язково зазвучить.

І не лише його голосом, а й акомпанементом: підголосками і різними інструментами – скрипками, трубами, мандолінами, що є традиційним складом невеликого концертного оркестру. Нещодавно О. Мартинів вручив сину героїні – Вадиму Роїку свій новий диск із записами вже п’ятнадцяти пісень, присвячених його знаменитій матері.

Цей тематичний проект відображає технічно лише невеличку частину великого і різножанрового репертуару співака, що налічує близько двохсот творів, а «мінусовок» – музики, до якої ще не дійшла черга накладення голосу, - в нього набагато більше.

Весь світ - на двох: ти і музика

Юнаком О. Мартинів і не мріяв про кар’єру артиста.  Успішно навчався столярній справі в технічному училищі. Його шаховий столик із червоного дерева, наприклад, купили зразу ж, як тільки він його закінчив. А вечорами в гуртожитку він почав самотужки освоювати баян. Нотну грамоту осягав на приватних уроках з учителем музики. І осмілів настільки, що навіть пішов на прослуховування в музичне училище. Однак таку первинну приватну підготовку для майбутнього виконавця-інструменталіста там розцінили, як замалу, і він вступає на хоровий відділ Снятинського культурно-освітнього училища Івано-Франківської області.

- Якщо навчишся співати «Ех, дороги», бути тобі, Оресте, співаком, - сказали йому викладачі, побачивши в учневі інтерес до сольного вокалу.

Зразком для нього у той період стали кращі драматичні тенори світу. Він купляв платівки, репетирував і з однією з арій – князя Ігоря з опери О. Бородіна вийшов з навчального класу на міську сцену. Оплески глядачів додавали впевненості в своїх силах. І коли в першому турі музичного прослуховування на вступних іспитах в Київську консерваторію Орест виконав «Пісню про Дніпро», члени  комісії – видатні оперні співаки Бела Руденко і Микола Кондратюк зааплодували йому. Так він пройшов у другий тур, в якому з 130 абітурієнтів залишилося тридцять. Взявши верхні ноти  «фа дієз» і «соль» у російській народній пісні «Из-за острова на стрежень» та арії Фігаро з опери В. Моцарта «Весілля Фігаро», діапазон його голосу більше перевіряти не стали і сказали:

- Здавайте предметні іспити.

Він став одним із прийнятих того року дванадцяти першокурсників: п’ять - на оперний відділ, у тому числі й Орест як баритон, і сім – на вперше відкритий оперетковий.

- Я любив співати пісні, - розповідає О. Мартинів. – Ще в училищі виступав без мікрофона з оркестрами народних і духових інструментів, з баяністом Чуприною на площах, заводах і фабриках, на різних фестивалях. 

А з Києва від Укрконцерту студентська бригада на чолі з О. Мартинівим об’їздила з виступами всю Одеську область. Зупинялися на ночівлю в таких чудових місцях, які він згадує з приємністю і сьогодні: корабельний готель на Дунаї в Ізмаїлі, Білгород-Дністровська фортеця, що є одним із архітектурних чудес України. Із здобутою в консерваторії кваліфікацією концертного співака він працював за направленням в Чернігівській філармонії, один рік служив в ансамблі пісні і танцю Київського військового округу солістом, виконуючи військово-патріотичні та ліричні пісні.

«На сцені - життя моє, дихання, Вітчизна!»

У Крим Орест Мартинів приїхав до батьків, які на той час переїхали з Івано-Франківщини спочатку в Запорізьку область, а потім – у Бахчисарайський район, поближче до моря. Так було краще для маминого здоров’я. Відмовився від пропозиції працювати в ансамблі радянських військ у Чехії,  пройшов прослуховування в Кримському українському музичному театрі. І з того часу його сценою й домом став Сімферополь. Він іде по місту і його простір з вулицями та площами відмірює своїми орієнтирами: на цих майданчиках виступав з естрадним ансамблем «Крим», вокально-хореографічним ансамблем «Таврія», оркестром музичного училища, а тут співав з хором Свято-Троїцького собору на освяченні води та здійсненні інших релігійних обрядів.

А одного разу О. Мартинів несподівано для всіх  замовк. Лише для нього самого це не було несподіванкою. Не звернув увагу на свою підвищену температуру і, щоб не переривати гастролей, продовжував співати. Це не минуло безслідно. Після тієї поїздки на голосових зв’язках утворилися вузлики - справжня біда для вокаліста. Так було в С. Ротару, Е. Карузо і в нього самого після першого курсу консерваторії. Тоді, студентом, він змінив викладача і перейшов до іншого, в якого навчалися колись М. Кондратюк, А. Мокренко. А в цьому кримському рецидиві артист мовчав місяць, мовчав другий і змушений був на деякий час взагалі відмовитися від співу. Перейшов на роботу викладачем у музичне училище, заступником директора в училище культури.

Та пісня, що жила в його серці, кликала на сцену. І як колись батькова скрипка пробудила в нього інтерес до музики, до баяна, а нині він грає і на фортепіано, так він знову вийшов до публіки. Очоливши музичну частину Гарнізонного будинку офіцерів у Сімферополі, О. Мартинів об’їздив з концертами всю Україну, виступав у Росії, Вірменії, Німеччині та Польщі. Його пісні про армію і флот, яких у нього в репертуарі більше п’ятдесяти, з радістю чекають у дні свят і хвилини відпочинку військовослужбовці та моряки на прикордонних заставах і кораблях. А «Марш берегової оборони», що прозвучав у його виконанні кілька років тому в Перевальному на урочистих проводах наших солдат з миротворчою місією в Албанію, вони взяли з  собою в дорогу. І потім цією ж мелодією вітали їхнє повернення додому.

Виконувані співаком пісні в супроводі духових оркестрів, а в окремих випадках – і п’яти - шести одночасно, як під час минулорічної дати визволення Криму від німецько-фашистських загарбників, виховують у молодих людей та армійського особового складу патріотизм, що є вищою формою проявлення духовності та єдності поколінь,  вшановують  ветеранів війни та  учасників бойових дій у гарячих точках планети, а  героїчне минуле постає перед нами як ідеал вірності традиціям предків і готовності боротися за славу і честь Батьківщини.

Отримані артистом державні нагороди – медаль «Захиснику Вітчизни» від Головнокомандувача Збройних сил України, пам’ятний знак «За зміцнення обороноздатності Збройних сил України», звання заслуженого працівника культури України та АРК, Премія АРК додають і йому самому наснаги у творчості, записі нових пісень, підготовці музичних програм. Тож до зустрічі з вами, Оресте Федоровичу, у  концертних залах і з  новими піснями зі сцени!

Валентина НАСТІНА

Категорія: Відомі люди Криму | Переглядів: 457 | Додав: vikcentr