Микола Іванович Борисенко,головний редактор газети «Кримське слово», голова Управи Кримської організації УНП, народився 25 жовтня 1962 року в селищі Панютіне на Харківщині в родині робітників.

Після закінчення Панютинської середньої школи №1 вступив до Харківського інституту інженерів комунального будівництва на факультет міського електротранспорту. Звідти Миколу Івановича направили на роботу до Сімферополя у Тролейбусний парк №1 на посаду майстра цеху ТО. Це було в 1984 році.

У цьому ж році його призивають до служби у війську, наприкінці якої Миколі Івановичу присвоєно звання лейтенанта. Він знову повертається до Сімферополя на по попереднє місце роботи.

Це були 90-ті роки: тяжкий і тривожний час для України. Микола Іванович працював тоді начальником дільниці. Сім’я переживала великі матеріальні труднощі, а тому думки про те, що Україна і українці заслуговують на краще життя дедалі частіше не давали йому спокою.

2001 рік став переломним у світогляді та житті Миколи Івановича. Він вирішує боротися за ту Україну, що була оспівана титанами українського слова Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком та іншими письменниками, в творах яких повстала як могутня самостійна держава з живою соковитою мовою. Микола Іванович вступає до лав демократичної масової організації, опозиційної до комуністичного режиму – Народного Руху України. Трохи згодом він стає членом Української Народної Партії, створеної на базі осередків НРУ та структур інших партій. А вже у 2003 році УНП ініціювала об’єднання національно-демократичних сил, створивши «Українську правицю». Миколу Івановича було обрано головою одного з територіальних відділень у Сімферополі. Створюючи програму Правиці він разом з іншими її членами ставив за мету розв’язання проблеми наявного низького рівня поінформованості української громадськості щодо європейської інтеграції та забезпечення належного рівня розуміння й сприйняття громадськістю переваг політики євроатлантичної інтеграції України. В цей же час Микола Іванович паралельно працює головним редактором газети «Думка», а з листопада 2003 року - головним редактором «Кримського слова».

Примітним є лозунг газети, а відтак - і життєве кредо нашого героя: « За Україну, за її честь і славу! За народ!»

«Мене вражало і досі дивує те, що на Кубані було більше українського, ніж в Харківській області.» – М. І. Борисенко

Мене вражає і дивуватиме завжди, що українців в Криму півмільйона, а я за два тижні перебування тут зустріла кількох. І то - в «спеціальних місцях для україномовних». Одним з них був Борисенко Микола Іванович. В цьому випадку «спеціальне місце» називалося «офіс Української народної партії». Чи важко бути особливим? Так!? Треба мати щось, що відрізняє тебе від інших. Щось незвичне, яскраве, нечасте, що робитимеш тільки ти. А розмовляючи рідною мовою, станеш особливим? Якщо ти україномовний українець в Криму, то так.

«Особлива» людина Микола Іванович народився в селі Панютине Харківської області. Він предок запорізьких козаків чи, краще сказати, їх гідний спадкоємець. Вуса стали коротшими, але любов до батьківщини не зменшилась. Батьки з Кубані. Ще як Січ розганяли, предки переїхали туди. А разом із собою взяли кусочок України, що лежав і горів у їх серцях. Любов до рідної землі, мови передали своїм нащадкам. З 1984 року Микола Іванович ходить по кримській землі. Де знайти українське слово? Немає! Можна опуститись духом, занепасти і... змиритись з тим, що є. Але ні! Доля веде того, хто хоче, і волоче того, хто не хоче. І він захотів...Захотів:

Щоб на українській землі бриніла українська мова

Щоб українці любили і шанували свою мову

Щоб вона зайняла в Криму те місце, яке поправу їй належить

Та хотіти мало, треба ще діяти. Микола Іванович став членом УНП.

Кажуть, що політика – це брудна справа. І хто за це береться, обов’язково повимазується. Та немає правил без винятків. Політик Микола Іванович Борисенко має більше можливостей, ніж українець Микола Іванович Борисенко. І в цьому статусі йому легше підтримувати українську мову. Та пішов він у партію не з корисливих поривань, а тому, що засади УНП є його засадами. Він політик, який вірить у ідею, що підтримує. Смішно проголошувати таке, бо ж кожен, хто підтримує якусь ідею, мусить вірити в неї. В ідеальному світі, якого не існує, так і є. Але на грішній землі для прибутку можуть підтримати і чорта з рогами. Треба тільки впевнитись, чи він не обдурить тебе.

Микола Іванович розчарований у сьогоднішній владі. Чому? Опустимо економічні питання, а зачепимо мову. Українська мова для декого як «дурний обов’язок», що мусять виконувати найвищі посадові особи держави. Приїхавши в Крим, «особи» можуть відпочити від цього «обов’язку», це ж особливий регіон. А в цьому регіоні живе Микола Іванович, який хоче почути з уст президента (наприклад) українську. Чому є українці, які не люблять рідної мови?

Це результат пропаганди «русского языка» як «единого и величавого ». Ще з дитячих садочків дітей «програмували»: «Нет и никогда не было украинского языка». Стереотип меншовартості української мови і досі в свідомості багатьох.»Я не второй сорт, украинский не мой язык.» Російський теж не твій, а ти ніхто, бо щоб бути кимось, треба бути собою. Соромлячись рідної мови, ти соромишся своєї мами-України, а це великий гріх.

Чому будуть українці, які не любитимуть української мови? Цього питання не мало б тут бути, але...Коли на перше питання відповідь була, то що тут? 13 років незалежності мали б знищити цей стереотип. Та чи влада надавала цьому значення? З проголошенням незалежності змінилось одне: за українську мову тебе не покарають, але й ... «не похвалять»...в Криму. Хтось із «офіційних» одразу навів би цілу купу прикладів. «Ми зробили і це, і те...». Одним словом, робимо все, що можемо. В одному англійському журналі було: «Будь-які уряди роблять стільки шкоди, скільки можуть. І стільки позитивного, скільки мусять». Коли буде виняток з цього твердження. Бо ж деякі уряди навіть не роблять того, що мусять.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову, пильно й ненастанно,

Політь бур’ян, чистіша від сльози вона хай буде...

М. Рильський «Рідна мова»

Полять бур’ян як є посів. А в Криму, коли щось і сіяли, то зійшло дуже погано. Та не варто відмовлятись від землі, яка не вродила першого року. Це не грунт поганий, а обробка. Микола Іванович це прекрасно розуміє. Він взявся удобрювати кримську землю українським словом.

Газета «Кримське слово» сіє зернятка, які проростають, піднімаються все вище, і вище. Мріють досягнути небес. Та перші пагони дуже тендітні, їх легко зламати, знищити. Доглядає їх Микола Іванович як тільки може. Роботи багато, союзників мало. А от ворогів... Хто тільки не намагається ступити ногою на паростки чогось поки маленького, але могутнього в майбутньому(і не такому далекому). Микола Іванович вірить в це. Вірить н як оптимізм, а як справжнісінький реаліст. Тільки треба допомогти піднятися українській мові. Щоб з уст в уста линуло рідне слово на кримських просторах.

Шкода, що мало у нас патріотів! Боляче, що так мало носіїв української мови в Криму! Смішно, що громадянин України не знає державної мови! Сумно, що так воно може і залишитись!

Ні! Є люди, які не тільки вболівають за українську мову в Криму, а й допомагають їй боротися за своє законне місце тут. Багато роботи, але вони впораються. «Ще є порох у порохівницях» у сучасних козаків.