Ви тримали коли-небудь у руках вишитий рушник? Бачили, як тканина переливалася червоно-чорними чи чорно-білими хрестиками, кожен з яких ніби розмовляв з вами? Ви чули їх розмову? Так, вони насправді розмовляють. У вишивки є своя мова, яку можна зрозуміти, тільки треба з любов’ю дивитись у цей чарівний, квітчастий, різнобарвний, загадковий світ.

Віра Сергіївна Роїк – людина, що створює цей світ, живе у ньому. Вона добре розуміє мову вишивки і старається навчити нас розмовляти нею. Залишається тільки захотіти. Вишивка і плаче, і сміється, кохає і страждає, буває легковажна і серйозна, хоче познайомитись і ховається від цікавих очей. Їй боляче, коли про неї забувають. Це цілий світ почуттів, що дарує насолоду. І кожен може долучитися до цього «житейського моря» на полотні.

Сама майстриня каже, що треба, «щоб твої твори були зрозумілі людям і потрібні їм, щоб від зустрічі з мистецтвом їм ставало краще, відступала сірість буття і безвихідність життя, щоб вони тягнулись до прекрасного, і на основі цього виховували своїх дітей в любові, доброті, справедливості...». Вишиває вона для людей. Несе їм свої думи, викладені хрестиком чи гладдю, мережкою чи бігунцем на полотні. Вони хвилюють душу, полонять серце, чарують і приносять радість. А як інакше, адже всі вони від серця Віри Сергіївни до серця кожного з нас. Любити свою справу, братися за голку тільки в доброму настрої і жити разом з візерунком – ось, що допоможе створити рушник, на якому можна «літати» у безмежному світі. Хотіли б Ви полетіти у світ поезії разом з вишивкою «Думи мої, думи» чи «Кобзарем»? Відчути запах морського повітря на «Сімферопольському морі», прокидатись під кукурікання півня? А чи були Ви на святі врожаю? З Вірою Роїк можеш збирати «Проліски» взимку, і навіть познайомитись із «Забіяками». Вишивка, як істота, що народжується, росте, набуває досвіду і вчить інших, як правильно жити.

«Найголовніше, що мені пояснює бабуся, - це те, що не можна вишивати у поганому настрої і що потрібно любити справу, якою ти займаєшся, бо в роботах все видно, вони повинні випромінювати тепло і доброту...» - каже її правнучка та учениця Юлія Абрамова, яка присвячує ці слова улюбленій вчительці та бабусі Вірі. Любов до пісні на полотні Віра Сергіївна прищепила внучці Аліні та правнучці Юлі. Мабуть, це найвища ціна таланту, коли ним захоплюються і намагаються перейняти нащадки. В цьому – безсмертя митця, в цьому – вічність творчості.

«Сьогодні я з гордістю можу сказати, що змогла завдяки бабусі оволодіти багатьма швами, відкрити деякі секрети цього виду мистецтва, оцінити красу вишивки», – каже Аліна Роїк. Чи потрібні ще слова?

Тепер за цих дівчат говорять їхні роботи. Від своєї бабусі вони перейняли не просто вміння і любов до вишивки. Вони навчилися промовляти до душі людини, заполонювати серця. Вишивання в родині Роїк – сімейна традиція, яку не змогли обірвати ні революції, ні війни. Життєві труднощі залишаються осторонь, коли в руках голка і полотно. Юля – майбутній лінгвіст, Аліна – медик. Життя їх проходить у шаленому ритмі, але в ньому завжди є місце для вишивання, бо, за словами Юлі, «мистецтво –це світ емоцій, де душа знаходить своє місце. Моїй душі добре у вишивці».

Вишивання – це духовний здобуток. І вони стали його гідними спадкоємцями. Роботи Юлі і Аліни експонуються разом з бабусиними. Для них велика честь бачити свої вишивки на одному стенді з творами всесвітньо відомої української вишивальниці. Бабуся вміє читати вишивки своїх внучок. Молодість відбивається в них. Свіжий подих вітру поєднується із віковими традиціями предків. Юля і Аліна вносять у вишивку щось своє, те, що бачать у сучасному світі. Бабуся ними пишається. І не тільки вона. Тішить, що доля української вишивки у надійних руках. Сонячних днів і творчого натхнення вам. Ціна вишивки – довічна слава. Коли ж вишивка вливається в наступне покоління – це безсмертне надбання нації.

Вишивка є надбанням українського народу, вона житиме вічно. І дякувати за це треба таким людям як Віра Сергіївна Роїк. Маленька рухлива людина, серце якої схоже на сонячний зайчик: усім від його появи стає весело і затишно, воно привертає увагу і не може існувати без проміння сонця. Її невтомний оптимізм змушує вас усміхатись. А за кілька хвилин вона полонить вас своїм талантом. Ви і не зчуєтеся, коли зрозумієте, що прив’язалися до неї назавжди.