Мабуть, немає в світі нічого більш мінливого після погоди, ніж мода. Однак навіть у ній завжди є щось непорушне, канонічне. І ці характерні ознаки сталості та самобутності в одязі кримських ознак добре видно на прикладі чоловічого автентичного костюма середини ХІХ століття, який продемонструвала у виставковому залі Всеукраїнського інформаційно-культурного центру Ульвіє Аблаєва, заступник директора історичного музею «Ларішес». Вона багато років досліджує  національний одяг кримських татар, здійснила його аналіз як комплексу традицій у порівнянні з одягом інших народів Причорномор’я – турків, болгар, греків, вірмен, караїмів та інших.

- Перебуваючи в складі кримської делегації з шістнадцяти чоловік у Туреччині, мене вразило, як в одному з містечок люди бережливо ставляться до старовини, - розповідає У. Аблаєва. – Ми жили в готелі, якому двісті років, а він і нині знаходиться  в чудовому стані.

З ініціативи місцевих жителів все місто охороняється як об’єкт історико-культурної спадщини ЮНЕСКО. І щоб зберегти й надалі його старовинне архітектурне обличчя, тут навіть не  проектують сучасної забудови. Таким важливим для кримських татар, на думку У. Аблаєвої, є збереження архітектурно-культурного ландшафту Бахчисарая. Вона як модельєр знає до найменших дрібниць  повсякденний і святковий одяг предків, який вони одягали в минулі віки в різні періоди року  в степовому Криму, на Південнобережжі та в горах. 

На їх основі восени минулого року за пропозицією представників Московського музею Сходу і при фінансовій підтримці фонду Марджані У. Аблаєва взялася створити дві узагальнені моделі чоловічого і жіночого костюмів як збірний середньостатистичний образ етносу. Їх експонування в столиці Росії  заплановано на травень 2014 року. Поки що готовий лише чоловічий, і глядачі ВІКЦ першими отримали можливість побачити цей автентичний етнографічний комплект одягу, що ідентичний реаліям 150-річної давності. Щоб показати всі його складові компоненти, яких налічується близько десяти, автору знадобилися два манекени.

- Тканини тоді ткали на домашніх верстатах з льону, вирощеного власноручно, і вовни овець, яких також було вдосталь, - розповідає У. Аблаєва. – А крій був економний і максимально безвідходний.

Біла льняна сорочка з маленькою стійкою на шиї і широкі чорні штани: влітку – з льону, взимку – з сукна, в яких зручно було сидіти, обв’язувалися поясом  із смугастої тканини, в якій поєднувалися нитки льону, шовку і бавовни. За нього  затикався ніж. Пояс шириною 50 сантиметрів, а довжиною 4,5 метра зав’язувався на два вузли, а якщо його довжина збільшувалася до семи метрів, то і вузлів було стільки ж. Такий пояс був для чоловіка свого роду корсетом, а у випадку смерті в нього можна було загорнути покійника, як у саван.

Чоботи шилися з будь-якої шкіри, крім свинячої. У. Аблаєва використала два її види – з бичка і кози, прикрасивши взуття пряжками. А щоб дерев’яний каблук, обтягнутий зверху шкірою, не зношувався в горах, знизу прибивалася металева набійка. Завершує цей   ансамбль чорна шапка з каракулю, без якої навіть влітку чоловіки не виходили з дому на вулицю.

В холодну пору року зверху на сорочку одягався ошатний жилет без плечового шва з кишенькою для годинника, який тоді лише починав з’являтися як річ, без якої не обійтися в повсякденному житті. Застібається жилет на двадцять гудзиків, виготовлених із золоченого шнурка. Так же без плечового шва і з вшивними рукавами з ластовицями, щоб можна було підняти руки для роботи, сконструйована куртка з підкладкою. Від дощу і снігу чоловіків захищала накидка з капюшоном.

- Не знаю поки що тільки, як обробляли її в старовину від води, - сказала У. Аблаєва. – Але думаю, що розгадку цього секрету предків незабаром обов’язково відшукаю.

Продемонстрований нею чоловічий гардероб, в якому не вистачає лише зимової куртки, був традиційним для середнього за достатком класу. І його характерними ознаками можна назвати зручність у носінні та скромність в оздобленні візерунками. Одяг для багатших верств відрізнявся більш пишною орнаментацією. Проте його не можна ототожнювати  з яскраво розшитими куртками провідників у гори з репутацією донжуанів, яких ще називали «павичами в оперенні».

Вишивку як декоративний елемент оздоблення, за словами модельєра, застосовували мало і скупо, підкреслюючи цим витонченість костюма. За ним можна було визначити професійне заняття чоловіка, з якого він роду та місцевості.

Ця виставка одного костюма стала першим практичним кроком із серії семінарів і подіумних дискусій Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в рамках дослідження та аналізу сучасних процесів формування духовних цінностей на основі культурної спадщини кримських татар. Їх обговорення відбулося в Кримському клубі експертів за участю представників різних сфер культури, викладачів, громадських діячів, журналістів.

Будь-які проекти, за словами генерального директора ВІКЦ, кандидата філософських наук  Миколи Кузьміна, в сучасних реаліях більше трьох років не утримуються на висоті популярності чи загальносуспільного інтересу. Однак це не стосується формування самоідентичності народу, що базується на його духовних коренях, починаючи з казок та легенд і закінчуючи нинішніми досягненнями в мистецтві, культурі, архітектурі.

Кримським татарам потрібно позбуватися шлейфа депортації, переконаний журналіст Алі Кадиров, і повернутися обличчям до витоків, з яких зароджувався етнос, до його казки «Алтин бешик» («Золота колиска»), що існує в кількох варіантах,  проаналізувати  роль релігійного фактора в формуванні національної самоідентичності. Дехто вважає, що через два – три покоління в процесі асиміляції, змішаних шлюбів національні ознаки втрачаються. Однак як кожний вид рослин і тварин у природі відображає в собі всі її фарби, так і людина  уособлює закладену в ній генами сутність, розкрити яку можна через культурологічні коди, в тому числі побутовий народний танець. На відміну від глянцю, красивої зовнішньої картинки сценічної хореографії в ньому відбувається глибоке освоєння простору,  зокрема кружлянням відображається ландшафтна стихія. А в минулі віки у танці обирався й партнер для життя в шлюбі.

Учасники круглого столу  – кандидат історичних наук Зарема Хайредінова, кандидат політичних наук Ельміра Муратова, історик Сервер Ебубекіров, психолог Айше Нуфтуллаєва, голова громадської організації «Діяр» Сейтабла Мамутов, співробітники ВІКЦ Шевкет Халілов та Ервін Умеров, мистецтвознавець Ельміра Черкезова акцентували увагу на тому, що в зв’язку з здійсненими часом і роками депортації щепленнями на культурі та в побуті кримських татар етнічні традиції не дотримуються і розпливаються, як цукор у воді, вивчення рідної мови зводиться до факультативу, нова музика через три місяці стає нецікавою і списується в архів.

Синтезом  усіх цих мистецтв є Кримськотатарський академічний музично-драматичний театр, в якому поєднуються і архітектура, і костюми, і мова. Це  викликає великий інтерес у публіки, що й підтвердили, за словами режисера та актора Рефата Сейтаблаєва, гастролі в Баку, з яких колектив  днями повернувся. І все ж можливості театру, на його думку, використовуються недостатньо. Криму потрібна молодіжна сцена, на якій би ставилися дитячі спектаклі. Потрібен театр історичної драми, нову п’єсу для якого він  нещодавно  написав.

Цей обмін інформацією в Кримському клубі експертів став першим етапом у визначенні напрямків досліджень особливостей культурної спадщини кримських татар, які в майбутньому будуть відтворюватися в сучасній етнокультурній мозаїці півострова різними формами культурно-освітньої роботи, в тому числі й інформаційним продуктом з відеозображеннями на сайті ВІКЦ.

Валентина НАСТІНА