Віра Сергіївна до своєї 100-річної дати збиралася вишити рушник з видами півострова: Сімферопольського залізничного вокзалу, Ластівчиного гнізда, пам`ятника затонулим кораблям та інших найкрасивіших кримських місць. Розробила ескіз, але перенести його нитками на полотно, на жаль, не встигла.

- Може, хтось із молодих майстрів візьметься за цю роботу? – звернувся Вадим Михайлович до присутніх на виставці вишивальниць. – Це буде найкращим подарунком до ювілею засновниці в Криму школи української народної вишивки. А родина сприятиме їм у цьому.

Вони відреагували на ці слова організацією нової виставки вишитих виробів „Палітра України” в Сімферопольському будинку офіцерів у день проведення вечора пам`яті Віри Роїк. Свої рушники і серветки демонстрували її колишні шкільні учениці, а згодом – колеги, такі ж, як і вона, старанні, наполегливі, закохані в народне мистецтво вишивки, рукодільниці Світлана Лавренюк, Тамара Бєліч і Євдокія Шеко, що об`єдналися у вишивальний ансамбль “Калинонька”, та лікар-лаборант Джанкойської центральної районної лікарні Євдокія Жукова. Кожна з них і сьогодні пам`ятає, як вперше познайомилася з Вірою Сергіївною, зацікавилася технікою вишивання без вузликів. Візерунок, вишитий нею, такий же з виворітної сторони виробу, як і на лицьовій. Ця техніка привчає до чистоти вишивання, акуратності, естетики малюнка, поєднання на полотні кольорів.

Всьому цьому їх навчила Віра Роїк, життя якої було, як шиття, а шиття – як життя. Про нього вона розповідала сама в кадрах документального фільму „А на тих рушниках Україна моя”, що демонструвався на екрані. Її розповідь доповнив відеоряд фотознімків з різних періодів життя та вишитих декоративних виробів.

У дитинстві була неслухняною, лазила по деревах, грала в хлоп`ячі ігри, зізналась вона кінодокументалісту. Батьки вирішили привчити її до дисципліни якимось серйозним заняттям для дівчаток. Сказали одного разу про це Володимиру Короленку. Відомий письменник, мамин родич, подивився на вишиті жіночими руками в будинку речі і запропонував племінниці навчитися вишивати, щоб у майбутньому стати такою ж гарною господинею, як мама Ліда. Дівчинка подумала кілька днів і попросила показати їй перші вишивальні стібки...

Першу композицію з півниками, гілочкою дерева і квіткою – символом щирості і привітності, вона створила в шістнадцять років, вишиваючи рушник як подарунок мамі на її день народження, який завершила мережкою уявним хрестиком.

Вишивки рятували потім сім`ю від голоду в період фашистської окупації. Тяжка контузія від вибухів бомб на два роки перервала її заняття вишиванням. Коли змогла самостійно рухатися, зробила підставку з картону і вчилася вишивати заново, але вже лівою рукою замість травмованої правої. Було важко, нерідко доходило до сліз, але вона не випускала з рук голку з ниткою.

І на сцені, і в залі були присутні люди, що знали її особисто, вчилися, дружили, працювали поряд з нею. Вони не могли і не хотіли говорити про неї в минулому часі, бо ще зовсім недавно на аналогічному вечорі в кінотеатрі ім. Т.Шевченка Сімферополя, присвяченому мистецтву народної вишивки, вона була присутня сама, а знятий про нього клубом ветеранів праці „Вогник” фільм демонструвався в Російському культурному центрі. На тій зустрічі свою пісню, присвячену героїні, на слова Ольги Іванової виконала заслужена артистка Автономної Республіки Крим Лариса Тимофєєва. Вона і цього разу прозвучала у виконанні автора.

А розпочався цей вечір пам`яті, проведений за давнім українським звичаєм на 40-й день після смерті Віри Роїк, піснею „Вишивальниця Віруня”. Її виконав під акомпанемент автора, композитора Вячеслава Боброва, лауреат міжнародних конкурсів Федір Марченко. Ще одну пісню, присвячену майстрині, написав заслужений діяч мистецтв АРК Дмитро Малий на слова Людмили Овдієнко. А її презентацію на сцені здійснила викладач Сімферопольського музичного училища ім. П.Чайковського, дипломант Міжнародного конкурсу ім. М.Лисенка Наталя Беляковська.

Пісні „Два кольори”, „Чорнобривці”, „Рідна мати моя” та інші, що музично-поетичною мовою передають всю палітру мережок, якими багата українська земля і які так любила вишивати Віра Роїк, виконали заслужені працівники культури Автономної Республіки Крим Орест Мартинів і Галина Куберська, лауреати міжнародних конкурсів Юлія Качула і Олена Горковенко, викладач Сімферопольської музичної школи №2 Ірина Вахненко.

З хореографічними композиціями „Україна” і „Сніг” виступив ансамбль естрадного танцю „Радість”. А вихованці театральної студії „Світанок” Республіканського центру дитячої та юнацької творчості розповіли, як одного разу на зйомках фільму у Віри Роїк вдома вона попросила їх прочитати поезію Т.Шевченка. Коли кадри за сценарієм були зняті і камери виключені, діти почали декламувати їй свій Шевченківський репертуар. Вона слухала його, всотуючи, проникаючи подумки в кожен з уривків Кобзаревих поем, в яких – історія нашого країни, її рідної полтавської землі і всієї Наддніпрянщини, визвольної боротьби українського народу.

- Такі люди, як Віра Сергіївна, не вмирають, - сказали юні читці зі сцени словами поетичних присвят їй українських і кримських авторів. – Вона завжди буде з нами мистецтвом своїх візерункових творів.

Літературну композицію присвятили майстрині також представники Всеукраїнського інформаційно-культурного центру Світлана Борисенко, Сусанна Умерова та Світлана Усаніна.

Як зацвіте рушник барвінком-рутою –

Вінком хрещатим душу огорну:

Перед бідою-лихом, горем-скрутою

У мене оберіг, як в давнину.

Червоно-чорними нитками вишию

Любов і зраду, радість і печаль –

Правічний мир загусне в серці тишею,

І вишита мелодія торкнеться до плеча...

Якось у салоні автомобіля, коли Віра Сергіївна збиралася від`їжджати з Сімферополя з сином В. Роїком на відкриття своєї виставки в один із райцентрів Криму, я запитала її про очі, чи не втомлюються вони від постійної мікроскопічної роботи з полотном.

- Ні. Все життя вишиваю без окулярів, - сказала вона. - А от слух, на жаль, погіршився.

Говорити з нею треба було трохи голосніше, ніж звичайно. Секретом свого життєвого довголіття вона назвала вишивку і додала:

- Без неї кожен день мені здається втраченим.

Про життєдайну енергетику вишитих виробів, мальовничих орнаментів її улюблених, немов осяяних світлом, рушників говорили в своїх виступах начальник управління культури Сімферопольського міськвиконкому Ірина Андрейченко, генеральний директор Всеукраїнського інформаційно-культурного центру Владислав Єрмаков, директор Сімферопольської міської бібліотеки ім. О.Пушкіна Тетяна Сегодіна, поетеса Ольга Голубєва, вишивальниця Людмила Христенко.

Лінії свого життєвого полотна, як і виробів, Віра Роїк прокладала без вузликів, гаптуючи яскравими фарбами відбілених ниток. У цій сніжно-білій чистоті тканин, декоративності узорів і складності художніх символів – золото її рук. Як безкрає небо всіяне вічними зорями, так помережила своїми візерунками Віра Роїк світ, прикрасивши його, наш побут і нас самих. Жити цьому мистецтву і розвиватися з пам`яттю про цю видатну майстриню та еталоном її висоти і краси.