У рамках фестивалю «Боспорські агони», який проводиться в Криму вже у дванадцятий раз, колектив Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка з Києва, показав на сцені кримського академічного російського драматичного театру ім. М. Горького виставу "На полі крові" за Лесею Українкою, написану на основі біблійних сюжетів. Драматична поема належить до низки творів, які нечасто ставляться на сцені, через свою психологічну складність.

Її сюжет – індивідуально-авторська інтерпретація біблійної легенди про зраду Ісуса Христа Юдою. Вселенськість цієї трагедії змусила автора інакше поглянути на Юду. У Л. Українки це не просто учень, що зрадив учителя, а людина, яка заплуталася у своїх вчинках, думках, почуттях. Під час написання драми поетеса спиралася на легенду, за якою Юда, продавши Христа, не повісився, а купив за отримані гроші клапоть безплідної землі біля Єрусалима.

Питання «Чи дорого коштує земля біля Єрусалима?» стало ключовим у тексті поеми, - відзначив режисер-постановник Юрій Розстальний, який точно передав авторський погляд на історію відступництва і зради Юди, додавши виставі сучасного, дещо авангардного звучання. Роль Юди виконує народний артист України, лауреат Мистецької премії «Київ» імені А. Бучми Остап Ступка, а прочанина – молодий актор Дмитро Рибалевський. Вистава починається з появи на сцені незнайомця у чорному плащі, який піднімає розкидані речі, запалює свічки, приносить воду. В цей час несподівано приходить прочанин, який просить напитися води. І зав’язується розмова…. Поступово і прочанин, і глядачі починають розуміти, що незнайомець - не звичайний чоловік Він – це той Юда, що зрадив Христа! Прочанин намагається зрозуміти, що ж спонукало Юду на такі дії, але зробити це непросто, бо душа людини - незбагненна. І в кожному з нас може ховатися зрадник. У виставі це показано через дзеркало, в якому прочанин побачив себе Юдою і злякався власного відображення.

Одягнувши героїв у сучасні костюми, художник з костюмів цілеспрямовано відмовився від кольору бачимо лише чорний і білий. Чорний плащ та капелюх Юди , білий – прочанина, затемнена сцена, яку освітлюють лише свічки… Лише одного разу тут з’являється колір: розливається вино – «проливається кров» Христа. Червона пляма на білій скатертині лише підкреслює чорно-білу графіку. Контраст чорних плаща і капелюха Юди зі світлим одягом прочанина зайвий раз нагадує, що перед нами антиподи, що йдеться про боротьбу Добра і Зла. Але чистого добра чи зла не буває, про що нам нагадує намотаний на шию Юди білий шарф, бо навіть ця людина несе в своїй душі частинку божественного світла. А значить, має право бути почутою. Цей шарф в одній зі сцен обіграний таким чином, що нагадає мотузку, за допомогою якої історичний Юда спробував позбутися тягаря скоєного ним гріха...

Вдалий акторський дует, оригінальне втілення геніального тексту Лесі Українки, влучно підібрана музика та мінімалістичне сценографічне оформлення - все це дає змогу глядачу не відволікаючись зануритись у таємничу історію, де не відомо хто правий, а хто винний, хто каже правду, а хто обманює. У кожному слові Юди правда межує з неправдою, одну хвилину ми віримо, співчуваємо, а через мить засуджуємо, звинувачуємо у зраді. Хто світлий, а хто темний - правильної відповіді на ці питання немає. Кожен шукає свою правду, але чи знайде її?