ВІЧНОСТІ КОЛЬОРИ

В середині вересня Віра Роїк готувалася до поїздки в Київ на закриття своєї персональної виставки в Національній бібліотеці ім. В.Вернадського, відкритої до Дня незалежності України. Справ собі, як завжди, запланувала багато, бо не звикла сидіти без діла ні хвилини. Але чи не розрахувала свої сили, чи просто про щось замислилася, спіткнулася на рівному місці в своїй квартирі і – перелом ноги. На лікарняному ліжку повторилася – о примхи долі! – та ж ситуація, що і багато десятиліть тому, коли Віра, травмована вибухами бомб після нальоту фашистської авіації в період Великої Вітчизняної війни, два роки не могла самостійно пересуватися. Тільки тоді молодий організм знайшов у собі можливості стати на ноги і жити в такому активному ритмі, що і не кожному здоровому під силу. Але цього разу стібки її орнаментів обірвалися, як замовкають ноти в музиці без маестро назавжди.

Все життя Віри Роїк можна порівняти з полотном, то веселковим від барвистих фарб, то почорнілим на парусині від важких періодів епохи, в якій вона була очевидцем двох світових воєн на нашій території. Її рукотворна краса, натхненням для якої були Крим і рідний полтавський край над Дніпром, вже без автора продовжує виконувати своє мистецьке призначення, розкривати прекрасні грані нашого світу чудовими орнаментами квітів, птахів, хрестиків, зигзагів у різнокольорових сюжетних композиціях рушників, панно, серветок. Один її рушник, наприклад, є нині в музеї Т.Шевченка канадського міста Палерно. Декоративне панно демонструвалося в Організації Об`єднаних Націй у Нью-Йорку на виставці, присвяченій 1500-річчю Києва. З її творчістю в українській народній вишивці ознайомилися жителі багатьох міст Росії, Туреччини. А всього більш як півтори тисячі її художніх робіт нитками на тканині знаходяться в колекціях 43-х музеїв України та інших держав.

Своїм мистецтвом, знанням технік, символіки і колористики вишивки Віра Роїк щедро ділилася з людьми на семінарах і майстер-класах у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі, на виставках, зустрічах з школярами, народними майстринями і як учитель та педагог повторилася в багатьох своїх учнях, що створили власні об`єднання, як, приміром „Калинонька” Світлани Лавренюк, Євдокії Шеко і Тамари Бєліч. Для цього вона ще в 1940 році виготовила спеціальну карту швів, яку багато років використовувала потім в навчанні учнів вишиванню. Як один з рідкісних експонатів її з інтересом розглядали відвідувачі виставки, що була розгорнута в день 99-річчя Віри Сергіївни у квітні нинішнього року в Кримській республіканській універсальній науковій бібліотеці ім. І.Франка. Ця карта виконувала не тільки навчальну функцію. Вона демонструвала Роїк-педагога, методиста, художника, в якої кожен домашній предмет був прикрашений вишивкою: сумочки, столики і навіть ящик для зберігання ниток.

Витонченість і скрупульозність Віри Сергіївни в роботі голкою з ниткою сьогодні з точністю до кожного хрестика і вишивального рядка повторюють на канві з п`яльцями внучка Аліна Воронова і правнучка Юлія Абрамова. Їхні вишиті панно, декоративні наволочки, рушники і серветки доповнювали бабусині роботи на виїзних виставках „Український рушничок”, які вона проводила протягом останніх п`яти років по всій Україні та Криму, і навіть складали їм конкуренцію.

Сім`єю, як розповів син майстрині Вадим Михайлович Роїк, створювалася і відома всім на півострові їхня родинна колекція наперстків. Почалося все з того, що він, перебуваючи у 1986 році у відрядженні в Австралії, перед відльотом купив в аеропорту Сіднея мамі білий наперсток з малюнками рідкісних папуг, схожих на наші горобці. Її робочий наперсток з кавказького срібла, яким вона користувалася ще з 30-х років, від частого застосування проколовся голкою до дірок. Але і новим вона не змогла користуватися: він виявився сувенірним. Тоді і з`явилася у Віри Сергіївни ідея: - Будемо збирати колекцію наперстків.

Друзі, знайомі, родичі – всі, хто знав про це захоплення жінки, привозили їй наперстки з різних країн. А один з її учнів – Юрій Савка з Луцька – подарував своїй вчительці в цьому році на її день народження вісім старовинних наперстків 9 – 18 століть, знайдених на Волині. Ще оригінальніший подарунок привезли їй з рідних Лубен на Полтавщині: сім великих глиняних наперстків розміром, як горщики для квітів. - Для майбутнього музею вишивки в Сімферополі, - сказали.

Сьогодні колекція наперстків Роїків налічує більше чотирьохсот предметів. Вишивка і все, що пов`язане з нею, були не єдиним захопленням Віри Сергіївни. Вона любила розгадувати кросворди, і коли газета „Телетиждень” оголосила в 2006 році спільний з Федерацією кросвордного спорту України чемпіонат, виконала всі його завдання від третього розряду до майстра кросвордного спорту.

А ще вона любила українські народні пісні, російські романси у виконанні І.Козловського та С.Лємешева, музику П.Чайковського, Ф.Шопена, А.Хачатуряна... Художниця за покликанням і професійним заняттям, удостоєна в декоративно-прикладному мистецтві звань заслуженого майстра народної творчості України, заслуженого художника Автономної Республіки Крим, нагороджена багатьма державними і міжнародними орденами, преміями і найвищою відзнакою в нашій державі - Героя України, Віра Роїк за своє довге життя, не доживши лише півроку до ста, вишила всі кольори просторів рідної землі: її сонце, небо, води, трави і биттям свого живого серця передала в цьому розвої мережив свою безмежну любов до неї, віру в її цвітіння великим садом у віках. За великий труд, за втілену зоряну мрію, за життя, як подвиг, в ньому будуть вічно звучати і її мелодії на полотні.