КРУГОВОРОТ СМІХУ

            Кажуть, гумор почути можна, а купити – ні. Юрій Рапопорт, відомий читачам як автор гумористичних мініатюр під псевдонімом Портов, які  виконували зі сцени багато артистів розмовного жанру колишнього Союзу, в тому числі Євген Петросян,  з періодичністю в два роки, починаючи з 2001-го, видав книги „Не смішіть мене!”, „Трапанація сміху”, „Прогулянки по Сімферополю”. А збірник „Ну, ми, „блін”, даємо” – це друкована версія його телевізійних маршрутів вулицями міста, де він народився, працював після закінчення Севастопольського приладобудівного інституту в редакціях газет „Кримський комсомолець”, „Республіка”, у державній телерадіокомпанії „Крим”.

            На зустрічі в літературній вітальні Всеукраїнського інформаційно-культурного центру він розповів, що зйомки кожної передачі розпочинав на даху будинку, розташованого у найвищій точці Сімферополя, звідки його видно, як на долоні. Спустившись зі своїм гостем вниз, вони утрьох з другим ведучим програми Борисом Левіним здійснювали мандрівку містом. Люди трепетно ставляться до його історії, часу, в якому жили, пам`ятають багато подій і фактів, пов`язаних з будинками, парками і двориками, де веселе і сумне завжди було поряд. Це був справжній  круговорот гумору в природі.

            - Я – людина прямого ефіру, - сказав Юрій Ілліч. – Запрошував на нього в основному своїх знайомих і наперед ніколи не обговорював з ними змісту питань. Ми просто розмовляли, ніби і не було в студії камери.

 Кожна така зустріч з Ю.Портовим в ефірі була для телеглядачів, за словами генерального директора ВІКЦ Владислава Єрмакова, подією, а її автор – своїм у кожному домі. Його старими вулицями після передач, які він вів разом з істориком Володимиром Поляковим, хотілося пройтися, поглянути на власні очі на будівлі, в яких і досі зберігаються спогади про їх  колишніх дореволюційних власників, від яких віє духом  минулих століть.

Заслужений артист Автономної Республіки Крим Аркадій Вакуленко згадує, як, працюючи в Кримській філармонії артистом розмовного жанру - конферансьє народного артиста Союзу РСР Юрія Богатикова, у 1975 році включив у свої концертні програми два монологи тоді молодого Юрія Портова про екологію і різні курйозні ситуації в побуті, торгівлі, громадському харчуванні. Потім вони удвох виступали на кількох лекціях-концертах в Євпаторії. Ю.Портов читав зі сцени свої мініатюри сам і завжди з інтересом дивився створені за його гумором артистами та іншими виконавцями спектаклі. З програмою «Трамвай бажань» студентського театру мініатюр побував на різних конкурсах, фестивалі гумору в Донецьку. Його лаконічний, інтелігентний  гумор в стилі відомого російського письменника-сатирика Семена Альтова, з яким Ю.Портов давно підтримує творчі стосунки, виділяється на естраді психологізмом почуттів персонажів.

- Я прагну аналізувати те, що думаю про життя, - говорить він. – А це іноді може бути іронічне і сумне.

Через це перестав в останні роки брати участь у телепрограмі «Криве дзеркало».

- У мене два сантиметри сміху, а стилістика цих передач така, що сміх повинен бути завжди, значить - у  кожному рядку, - пояснює.

Недавно йому зателефонували з видавництва: підготовлено для коректури верстку нової книги «Середовище проживання». У ній він на запитання «Що таке життя?» дає різні варіанти відповідей з гумором чи іронією:

- Жителі – не обивателі на цій землі. І головне  – жити так, щоб було що згадати.

Для цього Ю.Портову не треба було нічого вигадувати. Він просто записав  реальні смішні історії, що відбулися з його друзями: художниками Віктором Бабаніним та Олександром Судаковим, які намалювали обкладинки до його книг, співаком,  народним артистом України Валерієм Карповим, поетами Сергієм Вагановим, Олександром Ткаченком та іншими. У багатьох епізодах з життя артистів, у транспорті, кафе і школі сам був їх учасником.

Юрій Портов прочитав мініатюру «Не ходіть, діти, в Африку гулять» та інші оповідання з майбутньої книги, за його визначенням, як на полігоні, і завершив її апробацію перед аудиторією програмною поезією «Ходіння по муках творчості», в якій розкрив свій намір «на схилі літ весь талант віршу віддати». Слухачі сприйняли цей крок з розумінням, однак і гумор попросили не залишати, мотивуючи  аргументами:  перо його – гостре, склад слова – влучний,  зір – з веселою іскринкою в очах. Його сміх то веселий і добрий, а то в`їдливо викриває негативні суспільні явища і людські характери. Тож будемо чекати виходу книги з друку, а з автором – нових зустрічей на естраді і телеекрані.