Ћё„ јЋ‘ј¬≤“”  –»ћ„ј ≤¬

            ѕро ƒавида –еб≥ - художника ¤ д≥зналас¤ в 2010 роц≥. ÷е було на виставц≥ пам`¤т≥ с≥мферопольського художника —тепана Ћаутара, орган≥зован≥й його дочкою – сол≥сткою  римськоњ ф≥лармон≥њ, заслуженою артисткою ”крањни Ќатал≥Їю Ѕезкоровайною в  римському республ≥канському товариств≥ кримчак≥в „ римчахлар”. ¬≥н п`¤тнадц¤ть рок≥в працював разом з њњ батьком у 70-х роках минулого стол≥тт¤ в художньо-промислов≥й майстерн≥. ћалював в основному портрети державних д≥¤ч≥в, в≥домих вчених, передовик≥в виробництва.  ≥лька роб≥т ƒ.–еб≥ демонструвалис¤ тод≥ в колективн≥й експозиц≥њ пор¤д з картинами —.Ћаутара та ≥нших колег з живописного цеху ¤к дзеркало мистецького ≥ сусп≥льного житт¤ того пер≥оду.

            „ерез р≥к у цьому ж зал≥ знайомство з ≥ншими портретованими особистост¤ми його власноњ художньоњ галерењ продовжилос¤. ќбличч¤ були ≥нш≥, але вс≥х њх об`Їднувала внутр≥шн¤ значущ≥сть ≥ сила вол≥, душевна широта ≥ гармон≥чна ц≥л≥сн≥сть натури. ” портретах двох св¤щеник≥в, ветеран≥в в≥йни ћар≥њ ћанто ≥ ƒевере Ћамбрози та ≥нших художник ви¤вл¤Ї не ст≥льки профес≥ю, ¤к знаходить у своњх моделей неповторно-конкретн≥, т≥льки њм притаманн≥ пози, жести, м≥м≥ку ≥ передаЇ за њх допомогою духовн≥ особливост≥ особистост≥, њњ соц≥альну характеристику.

«а його портретами можна у¤вити реальних людей, њхн≥ дол≥, зрозум≥ти час – минуле, сьогодн≥ ≥, можливо, майбутнЇ, а у викладачу гри на скрипц≥ Ћазарю Ћев≥  вп≥знати багато рис ≥ ¤костей, притаманних самому автору. ¬≥н, ¤к ≥ його художн≥й персонаж, також граЇ на цьому ≥нструмент≥. Ќедавно свою скрипку передав у музей товариства „ римчахлар” ¤к с≥мейну рел≥кв≥ю. «авд¤ки њй у дитинств≥, допомагаючи музикою батькам-рем≥сникам заробл¤ти на прожитт¤ у пер≥од нестатк≥в, а то й голоду, зм≥г зак≥нчити середню школу. ÷е було в ™впатор≥њ в 1939 роц≥.

ƒавид –еб≥ вступаЇ в  ињвське артилер≥йське училище. ќтримавши в травн≥ 1941 року в≥йськове званн¤ „лейтенант”, в≥н з перших дн≥в в≥йни – у д≥юч≥й арм≥њ. ¬ к≥нц≥ 1941 року потрапив у полон ≥ повторив долю свого батька ≤лл≥ –еб≥, полоненого н≥мц¤ми в ѕерш≥й св≥тов≥й в≥йн≥. як ≥ в≥н, дивом залишивс¤ живим, у кв≥тн≥ 1945 року був визволений рад¤нськими в≥йськами. ѕрињхав п≥сл¤ демоб≥л≥зац≥њ в  рим ≥ д≥знавс¤ страшну новину: вс≥ його р≥дн≥ ≥ близьк≥ люди були розстр≥л¤н≥ нацистами в 1941 роц≥.

ќчевидц≥ розпов≥ли йому, що н≥мц≥ з перших дн≥в окупац≥њ змусили вс≥х кримчак≥в носити на од¤з≥ Їврейську шестикутну з≥рку, боючись, щоб вони не розчинилис¤ в мас≥ однор≥дних њм тюркських народ≥в. «а невиконанн¤ – розстр≥л. 11 грудн¤ вс≥х кримчак≥в —≥мферопол¤ вивезли на дес¤тий к≥лометр автодороги на ‘еодос≥ю. Ѕув сильний мороз. ¬ одн≥й б≥лизн≥ њх загнали в протитанковий р≥в ≥ почали розстр≥лювати автоматними чергами. ѕриречен≥ на смерть люди п≥дн¤лись ≥ сто¤чи почали сп≥вати кримчацьк≥ п≥сн≥. ¬ один день через примхлив≥ вигадки фашистських варвар≥в про вищ≥сть одн≥Їњ раси ≥ неповноц≥нн≥сть ≥нших нац≥й був знищений ц≥лий народ, ¤кий про≥снував на п≥востров≥ майже п≥втора тис¤чол≥тт¤, створив самобутню культуру. ћовою кримчак≥в розмовл¤ла в побут≥ мати ƒ.–еб≥, використовуючи влучн≥ народн≥ присл≥в`¤, приказки, розпов≥дала казки ≥ легенди. Ѕез нос≥њв мови вони можуть зникнути безсл≥дно, - занепокоњвс¤ в≥н.

ѕрацюючи п≥сл¤ зак≥нченн¤ ћосковського заочного пол≥граф≥чного ≥нституту редактором художньоњ л≥тератури в ѕетербурзькому в≥дд≥ленн≥ видавництва „–ад¤нський письменник”, у сп≥лкуванн≥ з л≥тературознавц¤ми йому стало в≥домо, що ќ.ѕушк≥н ≥з поњздки в 1820 роц≥ з с≥м`Їю генерала ћ.–аЇвського в  рим прив≥з ¤к≥сь рукописи древньоЇврейською мовою ≥ намагавс¤ њх прочитати. ѕоет в≥льно волод≥в багатьма Ївропейськими мовами. Ќав≥що йому потр≥бно було вивчати ще ≥ древньоЇврейську? –  зац≥кавивс¤ ƒавид ≥ подумав: „ћоже, це був рукопис кримчак≥в?”. јле на це запитанн¤ йому н≥хто не м≥г дати переконливоњ в≥дпов≥д≥.

ѕовернувшись у 1969 роц≥ в  рим, ƒ.–еб≥ сам спробував простежити всю ≥стор≥ю свого народу ¤к один з небагатьох  його представник≥в, вц≥л≥лих у в≥йну, на ¤к≥й загинуло в≥с≥мдес¤т процент≥в етносу. јле систематично ≥ посл≥довно зм≥г зайн¤тис¤ цими досл≥дженн¤ми т≥льки п≥сл¤ створенн¤ в 1989 роц≥ у —≥мферопол≥ культурно-просв≥тницького товариства кримчак≥в „ римчахлар”, ¤ке поставило перед собою мету в≥дродити ≥стор≥ю, мову ≥ культуру цього одного з найдревн≥ших етнос≥в п≥вострова. ’оч багато сл≥в р≥дноњ мови, вивченоњ в дитинств≥ у сп≥лкуванн≥ з батьками та ≥ншими жител¤ми ™впатор≥њ, ровесниками-кримчаками, стерлис¤ в пам`¤т≥ ƒ.–еб≥ за давн≥стю рок≥в, але навчати њй людей у нед≥льн≥й „Ўкол≥ д≥дус¤ ≥ внука” довелос¤ саме йому, тому що н≥хто ≥нший не бравс¤ за цю важку роботу. ƒо того ж його пр≥звище „–еб≥” перекладаЇтьс¤ з кримчацькоњ мови, ¤к „вчитель”.

¬≥н чотири роки навчав ≥нших ≥ вчивс¤ сам: збирав р≥знохарактерний мовний матер≥ал, у тому числ≥ зразки р≥зних жанр≥в усноњ народноњ творчост≥, записував живу мову кримчак≥в, нав≥ть згадував мамину ≥нтонац≥ю, коли вона промовл¤ла р≥зн≥ побутов≥ приказки на зразок: „ўоб ћетеш жив сто рок≥в”. ƒо початку 20 стол≥тт¤ кримчаки розмовл¤ли т≥льки р≥дною мовою. Ќею записан≥ ≥ вс≥ зразки њхньоњ духовноњ культури, у тому числ≥ створена в к≥нц≥ 1941 року п≥сн¤ скорботи за загиблим кримчацьким народом.

ќднак всього цього було недостатньо дл¤ зд≥йсненн¤ головного поставленого товариством перед ним завданн¤: навчитис¤ читати „джонки” – старовинн≥ рукописн≥ зошити кримчак≥в. ¬они були написан≥ кримчацькою мовою, але древньоЇврейський алфав≥т, ¤ким користувалис¤ кримчаки, був забутий. Ќе знав його ≥ ƒ.–еб≥.

ƒл¤ початку роб≥т йому зробили ксерокоп≥њ двох ≥з них – ≤.√аба¤ та Ў.Ѕахши, що першими були передан≥ ≥з збережених домашн≥х арх≥в≥в у колекц≥ю музею товариства. —кладн≥сть розшифровуванн¤ рукопис≥в пол¤гала в суц≥льному потоц≥ текст≥в. ” них не було розд≥лових знак≥в, прописних ≥ голосних букв. Ќеможливо було визначити, де фраза починаЇтьс¤, а де – зак≥нчуЇтьс¤. ƒо всього цього слово не писалос¤ злито, а складалос¤ з окремих обривк≥в. “а головне – досл≥днику були нев≥дом≥ буквен≥ знаки алфав≥ту, ¤ким вони  записан≥.

Ќавчивс¤ розп≥знавати граф≥чн≥ знаки ≥ звуки, ¤к≥ вони означають, п≥сл¤ консультац≥й з зав≥дувачем в≥дд≥лу тюркських ≥ монгольських мов ≤нституту мовознавства –ос≥йськоњ академ≥њ наук ≈дгемом “ен≥шевим, що визначив њх, ¤к „≥тал≥йський курсив –аш≥”.  оли ƒ.–еб≥ вдалос¤ прочитати ≥ перекласти рос≥йською мовою першу стор≥нку джонки ≤.√аба¤, в≥н над≥слав њњ в ћоскву на експертну оц≥нку. ¬и¤вилос¤, що це була казка „јшик √ар≥п”, багатьом в≥дома ¤к турецька ≥ записана поетом ћ.Ћермонтовим з≥ сл≥в азербайджанського просв≥тител¤ ћ.јхундова. «а обс¤гом вона була б≥льша в≥д лермонтовськоњ  „јшик  ер≥б” у к≥лька раз≥в. –адост≥ досл≥дника та його наукового кер≥вника не було меж.

ƒ.–еб≥ переклав цю казку з кримчацькоњ мови рос≥йською в≥д початку до к≥нц¤, у тому числ≥ ≥ вс≥ п≥сн≥ њњ персонаж≥в. ∆алкуЇ, що зм≥г т≥льки прозою. …ому вдалос¤ ви¤вити у лермонтовському вар≥ант≥ казки багато помилок, ¤к≥ трапилис¤ через погане знанн¤ опов≥дачем ћ.јхундовим рос≥йськоњ мови. ќрфограф≥ю, ¤ка дозвол¤ла точно в≥дтворювати мову кримчак≥в, в≥н розробив сп≥льно з орган≥затором товариства ≥ його першим головою в 1989 – 1992-х роках  Ѕорисом јчк≥наз≥ та його сином, кандидатом ≥сторичних наук ≤горем јчк≥наз≥. ¬она була опубл≥кована в пос≥бнику „ римчацька мова” (фонетика, морфолог≥¤, синтаксис) в 1997 роц≥ у виданн≥ –ос≥йськоњ академ≥њ наук сер≥њ „ћови св≥ту. “юркськ≥ мови” ≥ оф≥ц≥йно визнана самост≥йною тюркською мовою.

ѕравда, багато ≥сторик≥в ≥ тюрколог≥в до цього часу продовжують називати њњ д≥алектом (вар≥антом) кримськотатарськоњ, ¤к пов≥домл¤Їтьс¤ в останньому виданн≥ ™врейськоњ енциклопед≥њ. ¬они вважають кримчак≥в нащадками древн≥х Їврењв, ¤к≥ переселилис¤ в  рим з ѕалестини ≥ п≥д впливом м≥сцевого тюркського населенн¤ сприйн¤ли татарську мову, повн≥стю забувши р≥дну древньоЇврейську. ѕри цьому н≥хто з них не даЇ в≥дпов≥д≥ на так≥ питанн¤, наприклад: ¤к могли кримчаки забути свою мову наст≥льки, що спец≥ально дл¤ них б≥блейськ≥ тексти перекладено тюркською мовою, чому вони ввели в своњ молитви ≥м`¤ “енгр≥ – бога тюркських народ≥в до прийн¤тт¤ ними ≥сламу, чому назви дн≥в тижн¤ у них не сп≥впадають н≥ з древньоЇврейськими, н≥ з татарськими?

ћ≥ж тим, вважаЇ ƒавид ≤лл≥ч, в≥дпов≥сти на них не так уже ≥ складно, ¤кщо ознайомитис¤ з старовинними рукописами кримчак≥в, в ¤ких вони записували своњ улюблен≥ казки, п≥сн≥, притч≥ – все, що було њм дороге, що складало смисл њх житт¤. ¬ласн≥ досл≥дженн¤ лексики ≥ фразеолог≥њ кримчак≥в за матер≥алами джонок, б≥блейськоњ книги пророка ƒан≥њла ≥ книги –ут, а також п≥дручника першого просв≥тител¤ кримчацького народу в 20 стол≥тт≥ ≤.  а¤ латинським алфав≥том дл¤ учн≥в другого класу кримчацькоњ школи 1928 року виданн¤ в≥н опубл≥кував у п≥дручнику „ римчацька мова.  римчацько-рос≥йський словник”, що випущено  одним томом у 2004 роц≥ в —≥мферопол≥ за рекомендац≥Їю ћ≥н≥стерства осв≥ти ≥ науки ”крањни, а в 2008-у зд≥йснено його друге доповнене виданн¤. ¬ ньому автор простежуЇ, ¤к зм≥нювалас¤ кримчацька мова прот¤гом стол≥ть. …ого анал≥з спростовуЇ твердженн¤ вчених про те, що свою мову кримчаки вз¤ли у кримських татар.

ѕредками сучасних кримчак≥в, ¤к тепер ви¤сн¤Їтьс¤, були не вих≥дц≥ з ѕалестини, а тюркськ≥ племена, що входили в ’азарський каганат. « ц≥Їю г≥потезою погоджуютьс¤ ≥ в ≤нститут≥ етнолог≥њ та антрополог≥њ –ос≥йськоњ академ≥њ наук.  римчацьк≥ назви дн≥в тижн¤ ≥дентичн≥ чуваським, кумиським, балкарським та ≥ншим, характерним дл¤ народ≥в јлтаю, тому що формувалис¤ в тому ж рег≥он≥.  оли ƒ.–еб≥ показали словник алтайськоњ мови, в≥н побачив, що половина њњ сл≥в – кримчацька.

ѕоклон¤лис¤ кримчаки, ¤к св≥дчать старовинн≥ рукописи, богу “енгр≥. ” 8 стол≥тт≥ ел≥та народу вир≥шила прийн¤ти нову модну тод≥ рел≥г≥ю – ≥удањзм. ¬она була заснована Ївре¤ми ≥ базувалас¤ на древньоЇврейськ≥й мов≥. ўоб кримчацьким ¤зичникам було легше перейти до православ`¤, молитви та ≥нш≥ б≥блейськ≥ тексти дл¤ них почали перекладати з древньоЇврейськоњ мови на тюркську. ћова цих переклад≥в – старовинна, граматика ≥ фразеолог≥¤ давно вийшли з використанн¤. ј часте згадуванн¤ в рел≥г≥йних книгах ≥мен≥ “енгр≥ св≥дчить: авторами переклад≥в були представники тюркського племен≥, тому що н≥ один правов≥рний Їврей не зд≥йснив би такого св¤тотатства щодо христи¤нських св¤тинь.

÷ей кримчацький вар≥ант книги –ут, що суттЇво в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д б≥блейськоњ –уф≥, перекладений ƒавидом –еб≥ рос≥йською мовою, та ≥нш≥ переклади джонок спонукали його до виданн¤ в 2010 роц≥ книги „ѕисьмова спадщина кримчак≥в” обс¤гом 344 стор≥нки, надрукованоњ при ф≥нансовому  забезпеченн≥ –еспубл≥канського ком≥тету у справах нац≥ональностей ≥ депортованих громад¤н тиражем 500 прим≥рник≥в.

¬≥дкриваЇтьс¤ вона улюбленою казкою кримчацького народу „јшик √ар≥п”, п≥сн≥ з ¤коњ сп≥вали в кожн≥й с≥м`њ. ≤нша кримчацька казка, збережена в народ≥ без назви, разюче нагадуЇ пушк≥нську „ азку про цар¤ —алтана”. ѕричому в рукописному вар≥ант≥ розпов≥даЇтьс¤ перед≥стор≥¤, про ¤ку не написав поет. “ак, у ѕушк≥на незрозум≥ло, чому цар —алтан опинивс¤ перед в≥кном трьох сестер: „ѕ≥д час вс≥Їњ розмови цар сто¤в позаду огорож≥”.

” рукописн≥й казц≥ пов≥домл¤Їтьс¤, що цар, боючись пожеж≥, заборонив вечорами запалювати св≥чки. ќдного разу в≥н вийшов подивитис¤, ¤к п≥ддан≥ виконують його наказ. ¬се навколо було поринуте у темр¤ву ≥ т≥льки одне в≥кно св≥тилос¤. ÷ар п≥д≥йшов до нього, щоб ви¤вити неслухн¤нц≥в. ќт чому в ѕушк≥на „“ри д≥виц≥ п≥д в≥кном пр¤ли п≥зно веч≥рком”. ƒал≥ за текстом все повн≥стю сп≥впадаЇ. ѕоет використав сюжет тюркськоњ казки, наситивши њњ рос≥йським духом. «м≥ст в≥н записав в≥д кримських аксакал≥в, а куплений у них рукопис прив≥з у ѕетербург з над≥Їю, що, вивчивши древньоЇврейську  мову, зможе сам прочитати ориг≥нал казки.

“ак ƒ.–еб≥  знайшов в≥дпов≥дь на л≥тературну загадку, про ¤ку чув ще в молодост≥. ¬≥н зд≥йснив також переклад повного тексту книги пророка ƒан≥њла, опов≥данн¤ про народженн¤ јвраама, п≥сн≥ „’арактеристика за в≥ком” ≥ жарт≥вливоњ дит¤чоњ п≥сеньки „ озлик”. ” п`¤ти публ≥цистичних статт¤х автор розпов≥даЇ про своњ досл≥дженн¤ фольклору ≥ традиц≥й кримчак≥в, рел≥г≥њ, њхньоњ мови ¤к самост≥йноњ одиниц≥ в систем≥ тюркських мов, у полем≥чн≥й форм≥ висловлюЇ думки про де¤к≥ под≥њ  минулого ≥ т≥, що нин≥ в≥дбуваютьс¤ в св≥т≥, власну громад¤нську позиц≥ю ≥ погл¤ди, ¤к≥ ≥нод≥ не сп≥впадають з думкою ≥нших вчених, досл≥дник≥в ≥стор≥њ та культури древн≥х народ≥в п≥вострова, назвавши њх роздумами не б≥л¤ парадного п≥д`њзду.

«авершуЇ книгу листуванн¤ ƒ.–еб≥ з в≥домим рос≥йським тюркологом ≈.“ен≥шевим ≥ заступником директора ≤нституту етнолог≥њ та антрополог≥њ  ≥м. ћ.ћ≥клухо-ћакла¤ –ос≥йськоњ академ≥њ наук, доктором ≥сторичних наук  —.„ешком.

- ўоб ƒавид ≤лл≥ч ¤к Їдиний мовознавець, що вм≥Ї перекладати старовинн≥ рукописи кримських етнос≥в на сучасн≥ мови, зм≥г продуктивно працювати, товариство „ римчахлар” перший же п≥сл¤ створенн¤ придбаний комп`ютер подарувало йому дл¤ електронного набору текст≥в, - сказав на презентац≥њ книги нин≥шн≥й почесний голова товариства, заслужений прац≥вник культури ”крањни та јвтономноњ –еспубл≥ки  рим ёр≥й ѕур≥м. – ¬≥н вс≥ роки  входить у склад правл≥нн¤ товариства, а з 1992 по 1997 р≥к був його головою.

—ам автор розпов≥в, що найважче йому було на початковому етап≥, коли по буквах, кожна з ¤ких могла означати не один, а два ≥ нав≥ть три звуки, потр≥бно було розшифрувати слова, ¤к≥ записували прост≥ неграмотн≥ рем≥сники, що вдень працювали на своњ с≥м`њ, у багатьох з ¤ких нараховувалос¤ 12 – 16 ≥ б≥льше д≥тей, а п≥зно ввечер≥ брали в руки перо ≥ чорнило, не маючи н≥¤кого у¤вленн¤ про орфограф≥ю ≥ розд≥лов≥ знаки. ƒопомогло те, що з дитинства напам`¤ть знав казку „јшик √ар≥п”. „им глибше вникав у зм≥ст написаного, тим б≥льше його р≥зних вар≥ант≥в знаходив пот≥м у творчост≥ кримських татар, навчивс¤ читати аналог≥чн≥ карањмськ≥ родинн≥ рукописн≥ журнали – „меджума”.

“е, що зробив ƒавид –еб≥ за двадц¤ть рок≥в – часовий вим≥р шл¤ху старовинних джонок кримчак≥в в≥д рукописного тексту до друкованого виданн¤, в≥домий карањмознавець, доктор геолого-м≥нералог≥чних наук ёр≥й ѕолканов назвав подвигом у збереженн≥ етнокультури свого народу. «а його спогадами в ™впатор≥њ, де в≥н народивс¤ ≥ вир≥с, нин≥ провод¤ть своњ власн≥ досл≥дженн¤ карањми. ¬≥домо, що в≥с≥мнадц¤ть кримчацьких джонок знаход¤тьс¤ в Ћитв≥, близько дес¤ти – у ф≥л≥њ ≤нституту сходознавства в ѕетербурз≥. ѕереклад т≥льки одн≥Їњ з них - це кандидатська дисертац≥¤. јле зд≥йснювати його повинн≥ люди п≥дготовлен≥, ¤к≥ добре знають мову ≥ специф≥ку житт¤ досл≥джуваного етносу, зокрема, ≥снуванн¤ в кримчак≥в подв≥йних ≥мен – оф≥ц≥йних, записаних у церковних журналах, ≥ народно-побутових, щоб не спотворити њх чи присл≥в`њв ≥ приказок, ¤ких в одн≥й т≥льки з непрочитаних джонок нал≥чуЇтьс¤ близько п≥втори тис¤ч≥.

Ќин≥ в  риму утворивс¤ великий розрив м≥ж старшим ≥ молодшим покол≥нн¤м у вивченн≥ культур його малих народ≥в.  нига ƒавида –еб≥, ¤кому йде 90-й р≥к, за словами професора “авр≥йського нац≥онального ун≥верситету ≥м. ¬.¬ернадського, доктора ф≥лолог≥чних наук ¬олодимира  азар≥на, р¤туЇ кримчацьку культуру. ¬она не потоне в книжковому мор≥, а буде сто¤ти на полиц≥ ¤к базовий пос≥бник, ор≥Їнтир дл¤ тих студент≥в, що вивчатимуть вс≥ етнострумки живленн¤  культур народ≥в крањни ≥ св≥ту.  ≥лька таких молодих спец≥ал≥ст≥в-ф≥лолог≥в ≥з знанн¤м культур малих народ≥в п≥вострова  п≥дготовлено на в≥дд≥ленн≥ тюркських мов навчального закладу. ≤ можна т≥льки порад≥ти за досл≥дника, почесного академ≥ка  римськоњ академ≥њ наук, що посиланн¤ на його статтю про ќ.ѕушк≥на вказуЇтьс¤ у першому том≥ виданн¤ твор≥в видатного рос≥йського поета.

ƒо ƒ.–еб≥ ¤к стар≥йшини кримчацького народу прињжджають вчен≥, журнал≥сти з науковою ≥ краЇзнавчою метою ” 2004 роц≥, наприклад, представники Ќаукового товариства алтањст≥в ѕ≥вденноњ  орењ, серед ¤ких був ректор —еульського ун≥верситету …онг-—онг Ћ≥, зд≥йснили л≥нгв≥стичний запис кримчацькоњ мови. ” нього побували представник Ќац≥онального рад≥о Ўвейцар≥њ з Ћозанни ћарт≥н ’ойле, дв≥ журнал≥стки з √олланд≥њ, одна з ¤ких опубл≥кувала в своЇму виданн≥  велику статтю „ќстанн≥й кримчак”, над≥славши йому њњ рос≥йський переклад, а  ≥нша вир≥шила зн¤ти ф≥льм про кримчак≥в ≥ прињжджала  пот≥м в  рим ще к≥лька раз≥в  з оператором.

«ав≥дувач музею товариства „ римчахлар”, поетеса Ќ≥на Ѕакши розпов≥ла, ¤к одного разу, провод¤чи екскурс≥ю дл¤ групи турист≥в з “уреччини,  засп≥вала старовинну кримчацьку п≥сню, ¤ку чула ще в тринадц¤ть рок≥в в≥д своЇњ бабус≥. ѕро що в н≥й розпов≥даЇтьс¤? – запитали вони њњ. ≤ вона, вз¤вши в руки словник ƒавида –еб≥, по р¤дках переклала зм≥ст кожного з куплет≥в.

«а багато в≥к≥в у  рим приходили ≥ жили дес¤тки народ≥в ≥ племен: к≥ммер≥йц≥, ск≥фи, таври, готи... јсим≥лювавшись з м≥сцевим населенн¤м, вони згодом розпливались у б≥льших етн≥чних групах ≥ зникали з його нац≥ональноњ карти, загубившись в анналах ≥стор≥њ. ј кримчаки залишились. —воЇю роботою, спр¤мованою на пошук нових сл≥в ≥ фольклору цього малочисельного нин≥ етносу, ƒавид –еб≥ прагне зберегти дл¤ майбутн≥х покол≥нь ≥дентичн≥сть  своЇњ нац≥ональноњ культури, њњ самобутн≥сть, традиц≥њ, спогади ≥ м≥фи предк≥в, пов`¤зан≥ з ≥сторичною територ≥Їю, щоб сп≥льно з творч≥стю слов`¤нських, тюркських та ≥нших народ≥в, живл¤чи ≥ збагачуючи одна одну, вливатис¤ в Їдину загальнолюдську культуру, розвивати њњ р≥зноман≥тт¤.