Автограф в інтер`єрі

26.03.2012 | 13:18 |

         Дві виставки з чудовими декоративними виробами відомої кримської вишивальниці, заслуженого майстра народної творчості України, Героя України Віри Роїк демонструються у ці весняні дні: одна – на її рідній Полтавщині, у курортному місті Миргород, друга – в художньому музеї Бахчисарайського історико-культурного заповідника.

До свого дня народження 25 квітня вона як визнаний у цій галузі авторитет у попередні роки завжди готувала нові персональні експозиції. Тільки в минулому році на свій 100-літній ювілей вперше не змогла сама цього зробити. Щоб не обірвалася сполучна ланка поколінь і чарівна нитка Віри Роїк, тоді цю родинну традицію продовжив її син Вадим Роїк з внучкою Аліною Вороновою і правнучкою Юлією Абрамовою. Згодом до них приєдналися її колишні учениці – Галина Дмитрієва та Євгенія Жукова, група „Калинонька” у складі Світлани Лавренюк, Тамари Бєліч та Євдокії Шеко. Нову об`єднану експозицію назвали „Віра Роїк та її учні”.

            У Бахчисараї, де попередня персональна виставка майстрині демонструвалася у 2005 році, і сьогодні пам`ятають ту зустріч з мистецтвом української вишивки, на якій жителі міста познайомилися з його автором. Була серед них тоді і поетеса Людмила Амельченко.

            - Мені пощастило доторкнутися до золотих рук Віри Роїк, які трудилися з раннього дитинства до глибокої старості, - поділилася вона з відвідувачами біля експонатів нової експозиції. – Якщо підрахувати всі робочі роки майстрині, то вийде чотири трудових стажі по двадцять років. Це справжній подвиг.

            Кількість трудових років і вишитих протягом довгої життєвої дороги, довжиною майже сто років,  більше двох тисяч рушників, декоративних панно, серветок та інших речей, що прикрашають одяг і побут, є своєрідним власним автографом в інтер`єрі, перейшла спочатку в технічну якість, а потім у вишуканість і натхнення, яке надихало її саму і багатьох людей на творчість. Л.Амельченко після тієї зустрічі написала вірші, присвячені Вірі Роїк. До одного з них – „Мамині квіти” (нагідки) було написано музику, а виконала цю пісню викладач Бахчисарайської музичної школи Тетяна Сєрова.

            - Так  завжди буває в будь-якому виді мистецтв: одна творчість краси, любові, доброти стає поштовхом до розвитку цих вічних людських цінностей іншими художніми засобами, - сказав, відкриваючи виставку, заступник директора з наукової роботи Бахчисарайського історико-культурного заповідника Еміль Сейдалієв. – І вишивка в цьому – не виняток.

            Виступаючі говорили про орнаменти та їх колористику, про те, яке величезне враження справила на них сама доля Віри Роїк. Одним духом була прочитана ними авторська книга майстрині „Мелодії на полотні”, написана, за їхніми словами, чудовою російською мовою з багатьма подробицями життя і заняття вишивкою. Світла пляма в долі – дитинство та юність. А потім була війна і страшна контузія правої руки, яка далася взнаки назавжди. Молода жінка гарно малювала, грала на фортепіано. З усім цим довелося розпрощатися, але не надовго. Освоєні лівою рукою стібки, як музичні клавіші, перетворювалися на полотні  в орнаментальні мелодії і сюжетні композиції. Віра Роїк  зберігала у вишивках в чистому первісному вигляді старовинні українські візерунки і сама створювала нові, осучаснюючи їх на основі 150-и українських видів технік і стількох же – інших країн. Все, що знала і вміла сама, передавала іншим: учням – у школах, дорослим – у гуртках вишивки.

            - З усього Криму з`їжджалися майстри вишивки до неї на семінари, - згадує вишивальниця з Джанкоя Євгенія Жукова. – Її улюблена техніка – лиштва, якою вишитий півник на одному з експонатів виставки, і гладь „качалочка”.

            - А для мене Віра Сергіївна, яку я знала піввіку, була не просто вчителем, а другом і колегою, з якою ми здійснили багато спільних культурно-просвітницьких проектів, - додала Світлана Лавренюк з Сімферополя.

            Нині цю мистецько-просвітницьку місію взяв на себе Вадим Роїк. У музеї історії Сімферополя за участю родини  створено постійно діючий куточок Віри Роїк, проводяться виставки її пам`яті, про які розповіла його директор Ірина Вдовиченко. Формується колекція музею української вишивки імені Віри Роїк на базі Кримського етнографічного музею. За це подвижництво в культурі і музейній справі старший науковий співробітник Бахчисарайського художнього музею Ніна Маленко висловила йому подяку.

            - Я знаю трьох гідних своїх великих батьків дітей, які бережуть їхню творчу спадщину і періодично організовують в галереях  виставки, - сказала вона. – Це сини художників Якова Басова і Валентина Бернадського. А третій – Вадим Роїк.

            Оглядаючи експонати, присутні, немов поверталися в своє дитинство, у рідний дім, в  якому є вишиті маминими руками мережки, серветки, закладки для книг, блузки і рушники. Про золотих рук майстрів, час, який не можна повернути назад, і  любов до матерів, про яку потрібно  говорити, поки не пізно, читали свої вірші бахчисарайські поетеси Любов Монцева, Світлана Луцак, Галина Литовченеко, виконували вокальні твори та інструментальні мелодії викладачі Бахчисарайської музичної школи Оксана Черкашина (фортепіано) та Андрій Кучер (балалайка), солісти народного вокально-інструментального ансамблю „Бахчисарай” Едем Набієв і Рафаель Ахметшин та Альяна Абельтарова з хору „Благовіст”.

            Виставка „Віра Роїк та її учні” експонуватиметься в Бахчисараї до 20 квітня, а до 101-ї річниці з дня народження майстрині її буде відкрито в Полтавському художньому музеї.

Валентина Настіна

х  х  х

В мозаїці квадратів, кругів, ліній

Між пасмами в улоговині гір

Гряди відбілених фасадів іній

Розділив навпіл згин ріки Салгір.

Рубців від шрамів століть світлотіні

У лабіринті вулиць в унісон

З`єднують еклектику в серцевині

Міста, як під пальцями струн грифон.

Диску сонця золотий круговорот

Цілунком обпікає з висоти,

Струменіє флюїдами злитків сот,

Для зустрічей наводячи мости.

Вмістив ніжного доторку рук магніт

Сплав ритмів серця, відвертість розмов.

В дзеркалі очей відбився увесь світ,

А в перехресті двох життів – любов.

На тротуарі завмер вітру скальпель,

Карбує їхні силуети в скло,

З фонтану розсипає бризки крапель

На гарячого асфальту тепло.

Зухвальство це в спеку йому прощаю

І кидаю за подих монету.

В предтечі щастя підходжу до краю

Помосту, готуючись до злету.