Непорушна відданість

Як головний  носій історичної пам’яті народу,  жінка завжди відігравала велику роль у житті караїмів. Досить згадати легендарних героїнь Алтин-Апай  і  Гулюш Тота, які в тяжкі часи хоробро врятували свій народ від ворогу. В післявоєнні роки національному відродженню  сприяла мужня жінка  Симит Кушуль. У подальшому Сіма Мангубі, Лідія Ефетова-Габай, Олександра Штойко, як знавці народних звичаїв, відроджували національний фольклор. Маленький, але незламний народ, продовжує свої традиції  і зараз, доповнюючи  і прикрашаючи  їх новими мотивами.

У Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі відбулась виставка-семінар «Традиції живуть вічно», присвячена традиціям караїмів. На виставці були представлені роботи  караїмських майстринь, які вміло поєднали традиції і сучасність. Дивує те, як вони, будучи розосереджені по всьому півострову, проживши життя  в родинах з представниками інших націй, з одного покоління в інше передають свою непорушну відданість і належність караїмському народові. Питання, коли вони відчули себе караїмками, не здається їм дивним, вони впевнено відповідають: « Завжди».

Марина Георгіївна Бобовська-Коген. Жінка  з великою життєствердною силою і тендітною душею. Дідусь, Коген Семен Ілліч, мав трьох дочок. Сам він досконало знав чотири мови, а дочка його, Лідія, любила музику. Природна обдарованість вилилась у грі на фортепіано. Здавалося, що вона бачила все, що діється навколо, через призму музики, знаходила в цьому особливу звучну красу, яка фарбами виливалася в звичайне буденне життя. Ця енергія заряджала її саму і  всіх, хто спілкувався з нею. Її донька, Марина,  закінчила біофак ТНУ, працювала в лабораторії експертної біології з професором Резниковою С.А., теж грала на фортепіано, але не так добре, як мати. Одного разу взяла в руки пензель і фарби, і ця музика ожила на папері. На її картинах зображені знайомі кримські місця. Наче повсякденно, але якось  тепло і затишно, з невимірним ліризмом і красою.

Світлана Борисівна Шергене. Її мати балерина. Батько художник-декоратор. Обидва вихованці дитбудинку. Любили українську пісню і татарську кухню, але етнічний зв'язок з караїмським народом тоненькою ниточкою простягнувся до сердець їх доньок.

Після першої служби у щойно відкритій кенасі,  Світлана Борисівна Шергене відчула небувалу рішучість і радість. Раптом виникло бажання  щось  зробити значне і надзвичайне. З кенаси вийшла у фесці. У ній і прийшла додому. Її пізніше і обшила бісером. Візерунок народився сам. Він наче живий стояв перед очима.

У караїмів «є всі шанси потрапити до книги рекордів людства в якості одного з самих малих народів, який довів багато, як би навіть неможливе - що може жити як етнос і сам зберігати свою давню і неповторну духовність і культуру». (Кандидат філологічних наук, головний редактор газети «Къырым» Мамут Б.А.)

А ось опис жіночої фески, даний доктором філологічних наук, сходознавцем, професором Шапшалом С.М.: «Шапка форми урізаного конуса бордового кольору, підбивка з фарбованої тканини. Зверху по периметру металева пластина, з викарбуваними квітковими візерунками і шестикутною зіркою в центрі, прикрашеною зеленими і червоними скляними намистинками. З боків штучні жовті металеві монети. Оксамит, бавовна, скло, метал ».

Не знаючи традицій караїмської вишивки, Шергене С.Б. робила все інтуїтивно - як бачила і розуміла, тому вийшла нова техніка, своя. Шиття повністю виконане бісером - раніше кольорове скло використовувалося мало, найчастіше це були перлини. Робота починається завжди зверху, закінчується підкладкою. Візерунок кожної фески має свою тематику. Традиційне шиття вивчається по книгам і довідникам. Сама Світлана Борисівна називає це народженням, або радістю творчості. Поки не народиться одна феска, не починається робота над іншою. Її фески відрізняються від тих, що були раніше. Продовжуючи основну тему, вони сповнені новими яскравими мотивами. Минуле доповнюється сьогоденням і продовжує подальше життя. Особливе бачення природної краси, яке йде з глибини поколінь, складається в певний візерунок з різнобарвного бісеру, наче танок, що виникає з безлічі рухів, - витончений і граціозний: ось у дивовижному сплетінні під палаючим сонцем Кале звиваються ящірки, випромінюючи всі відтінки смарагду і охри, а ось чарівні барви південної ночі і мигдаль - символ чистоти, сонечко і бездонне небо, зелена, рожева, блакитна смуги і яскраві рубінові торочки.

Симфонія життя, або яскравий танець двох , як у балеті па-де-де, - мами і доньки, в якому і продовжується зв'язок поколінь і роду караїмського, де головну роль відіграє сама природа, що не може допустити загибелі цілого народу.

Тамара Петрівна Обринська. Її названо на честь матері - Тамари ЙосипівниКамбур. Дві Тамари через роки пронесли любов до Криму і  караїмського народу. Народжена в 1939 році, молодша присвятила свій талант композитора і майстерність плетіння мережива фриволіте наступному поколінню. Вона завжди напоготові до зустрічі з молоддю і дітьми. Радо навчає складанню вузликів у візерунки, уміло застосовуючи техніку французького мережива і національних традицій. В руках майстрині шестикутні зірки, мигдалеві пелюстки і гранатові яблука набувають вагому невагомість, бо поєднують здавалося б неможливе, але це і є ті нові мотиви, що невибагливо йдуть від традиційного до сучасного. Коли бачиш створені нею  серветки, комірці і хустки, розумієш, що навіть звичайні нитки можуть випромінювати музику, скасовуючи прозу життя.

Виставку своїх картин М. Г. Бобовська-Коген присвятила пам'яті своєї мами Лідії Семенівни Коген. Завдяки іншій мамі, Біане Аврамівні Дормідор, відбулась як майстер  С.Б. Шергене, і її роботи знаходяться в Америці, Литві, Мелітополі, Керченському музеї. Мама Т.П. Обринської була лікарем. Просто жінкою, яка є у кожній нації, у кожній оселі і родині, дякуючи якій, і продовжується рід людський, різнобарвний і багатозвучний, однією з перлин котрого і є караїмський народ.

Валентина МЕЛЬНИК