***Всеукраїнський інформаційно-культурний центр***

20 лютого о 15 годині у виставковій залі Всеукраїнського інформаційно-культурного центру відбулось відкриття виставки Валентина Полежаєва.

Мистецтво у чорно-білих тонах. Так називається виставка робіт заслуженого працівника АРК, художника- педагога Валентина Полежаєва. До уваги глядачів пропонуються малюнки, виконані олівцем,тушшю, склографом і сангіною; замальовки, ескізи, портрети, учбові і лінійні малюнки. «Згадка про минуле», «Неспокійний ранок», «Натхнення», «Таня», «Діана», «Ірина» - його роботи реальні і по-домашньому затишні. «Будь-який буревій вщухає, житейські турботи відходять на задній план,- зі слів його дружини,- якщо просто подивитися на роботи Валентина Павловича». А учні Симферопольської дитячої школи, в якій він працює викладачем, назвали виставку робіт свого вчителя довгоочікуваною, бо насамперед для них вона актуальна і потрібна.

Багатий досвід і велика майстерність притаманні художнику, спроможному відобразити за допомогою лише одного кольору навколишню дійсність з їй розмаїттям фарб. Ми звикли вважати малюнок початковим етапом роботи художника або чернеткою, а на виставці до уваги глядачів пропонується «відшліфована» чернетка – робота нарівні з працею портретиста або пейзажиста.

Мистецтво у чорно-білих тонах - це виразність портретних і фігурних композицій, ліризм і граціозність ліній, майстерність і витончене, естетично повноцінне сприйняття навколишньої краси.

Міжрегіональна виставка художніх виробів зі шкіри Валентини Шитікової під такою назвою відкрилася 1 лютого 2013 року в Вінницькому обласному центрі народної творчості. На відкритті виставки виступили з привітанням директор ОЦНТ, заслужений працівник культури України Тетяна Цвігун, начальник управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації, заслужена артистка України Марія Скрипник, директор Могилів – Подільського міського Будинку народної творчості, заслужений працівник культури України Оксана Городинська, голова Вінницького обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України Іван Горобчук. Виставка викликала великий інтерес засобів масової інформації. Прикрасили своїми піснями цей захід учасники фольклорного гурту «Макоша» Вінницького училища культури і мистецтва ім. М. Леонтовича (керівник Юлія Васюк).

«Нічого, що життя змусило мене покинути батьківщину. Але я люблю її і зможу принести їй користь тут, на новому місці. З того часу йду по цій дорозі - прославляю Білорусь у віршах і піснях, розповідаю про неї тим, для кого наш край - незвідана земля ... ».

У виставковій залі Всеукраїнського інформаційно-культурного центру відкрилася виставка Нонни Кукель «Вітьба.Квіти.Білорусь.»

До уваги глядачів роботи білоруської художниці, які ніколи не перетинали кордону і не належали Білорусі. Вони унікальні вже тим, що створені громадянкою цієї держави, але на кримській землі.

Народилась художниця сімдесят п’ять років назад в Могилеві, навчалась у Вітебському університеті на художньо - графічному факультеті. Свою назву Вітебськ бере від річки Вітьба, в гирлі якої він був заснований. З витоку цієї річки почала свою творчу діяльність Нонна Кукель. Писала картини спочатку маслом, але згодом відкрила для себе надзвичайні можливості рідкісної техніки живопису – темпери, яку використовували візантійські майстри живопису, нею зроблені славетні розписи саркофагів древньоєгипетських фараонів. Фарби, вироблені на основі сухих порошкових натуральних пігментів зі сполучною речовиною цільного курячого яйця і соків рослин, надають можливість отримувати чистий колір. Для посилення виразності зображення, окремі фрагменти художниця робить злегка рельєфними і застосовує сучасні декоративні фарби, що світяться. Це надає відчуття тривимірності. І це є ще однією унікальністю цієї виставки.

Одного разу Нонна Кукель разом з чоловіком відпочивала в Щолкіно Ленінського району. Гарні місця їй були до вподоби, і через деякий час вони придбали тут дачу. У різні періоди свого життя подружжя по декілька місяців, переважно влітку, живе у Криму на своїй дачі. Кожен день Нонна Герасимівна бачить море, а на її картинах з’являються хвилясті береги річки, ноги відчувають розпечену південним сонцем гальку, а руки додають до берегів шовковисту зелень, легені вдихають спекотне повітря, а картина довершується вологим простором осені або зимовим туманом рідного білоруського краю. І тільки квіти як квіти, такі ж як у нас. Ну хіба це не унікально?!

І на довершення. Натхненником всієї цієї праці є звичайний кримчанин Віктор Олександрович Чупригін, за фахом агроном, але душею митець, який не дав таланту Нонни Кукель загубитися і залишитися для нас невідомим.

У Всеукраїнському інформаційно-культурному центрів переддень Святого Миколая відкрилась експозиція виробів декоративно-прикладного мистецтва «Зимові фантазії». Це перше з свят Новорічно-Різдвяного календаря. Воно світське і релігійне водночас, і це поєднання відображалося й в експонованих виробах, справжніми принцесами серед яких були ляльки. Шиті, в’язані та глиняні, в різних костюмах і сукнях, з великими очима, вони немов просилися в хоровод навколо ялинок, що стояли тут же, неподалік від них на полицях.

8 листопада у виставковому залі Державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» відбувся майстер-клас художника аквареліста Олександра Кропка для студентів шостого курсу Національної академії природоохоронного та курортного будівництва. Автор виставки акварелей розповів майбутнім архітекторам про секрети і відкриття у своєму творчому процесі. Багато уваги він також приділив особливостям традиційної кримськотатарської архітектури.

Життєствердно, проникливо і світло! Цими епітетами та оцінками спеціалістів живопису і глядачів супроводжується в останні дні осені експонування у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі виставки Олександра Кропка «Біле сонце».

Як і в популярному радянському кінофільмі та авторській акварелі під такою ж назвою, якою відкривається експозиція більш як з двадцяти картин, невидиме на пейзажах, сонце просто струменіє потоками яскравого світла з черепичних дахів будинків, дерев, кущів, кам’янистих схилів доріг. Від поєднання чорноморського узбережжя, гір і степу, за баченням художника, воно в Криму особливе, не жовте, як у його рідному Генічеську і в усьому херсонському Приазов’ї, а біле. Для цього і технічні прийоми передачі світлотіней застосовує свої особливі, мозаїчні.

Архітектор за освітою, Олександр Кропко з 1980 року вивчає на півострові і захоплюється тим, як старі майстри-будівельники вміли делікатно та органічно вписати в рельєфний ландшафт Криму житлову забудову, не порушивши його гармонічної цілісності, а навпаки – збагативши природне середовище. Він приїжджав у село Нагірне Бахчисарайського району, де збереглося до цього часу найбільше старих будинків кримських татар з довоєнного періоду, коли воно ще називалося Махульдур, і з інтересом вдивлявся, як дотримувалися будівельні правила і норми в умовах передгір’я, з точністю проектувальника зафіксовував їх конструкції на папері, немов фотографуючи будівлі, кам’яні і дерев’яні огорожі, предмети господарського призначення.

У зовні непомітному, неяскравому за структурою матеріалі художник помічав і виразно підкреслював такі деталі, від яких будинок набував одухотворених ознак, у нього з’являвся характер. У кожного він свій, особливий, залежно від того, де розташований, який проживав у ньому господар. Від цього – і назви акварелей: «Старовинний дім», «Дім у горах», «Дім на скелі»… Відповідно до пір року підбирався автором і колорит, якщо день був вітряний чи сонячний, дорога – скеляста, гори – лілові, а в Бельбекську долину прийшла осінь.

Як аквареліст О. Кропко майстерно володіє цією технікою живопису. Його малюнки демонструвалися на Всесвітній виставці мініатюри в Торонто (Канада), в експозиції кримських художників у Хайдельберзі (Німеччина). Він створив багато різноманітних серій пейзажів в архітектурі, за одну з яких під назвою «Набережні» визнаний переможцем У Бієнале камерної акварелі Криму, а в 2010 році за серію «Кримська сюїта» йому вручена Премія АР Крим.

Унікальність нової виставки Олександра Кропка полягає в самій особистості автора – художника і педагога. Вона – не просто нова колекція картин, об’єднаних темою старого кримськотатарського житла, що причаїлося серед гір, де присутній дух вічності, де людина не домінує над природою, а всім єством і діянням злита з нею в одному диханні. Це своєрідний ілюстративний матеріал до етнографічного посібника про Крим, його народне житло та неповторний ландшафт. Сама книга ще до кінця не написана, але володіючи уявою, кожен відвідувач виставки зможе без особливих труднощів це зробити візуально і сам.

Про концептуальні напрямки і технічні прийоми цієї роботи, пошук необхідної тональності на палітрі О. Кропко розповів майбутнім архітекторам, студентам-шестикурсникам Національної академії природоохоронного і курортного будівництва, де працює викладачем, на майстер-класі за експонатами виставки.

Махульдур прекрасний наяву, а в глибині зображеного простору, в легкості живописного письма О. Кропка акварельні та графічні пейзажі особливо зворушливі і милі, зберігають, немов у скриньці, поетичну незайманість чаруючого тепла самобутнього старовинного житла.

- Ніхто з кримськотатарських художників не зображував будинки кримських татар так тонко і проникливо, як це зробив Олександр Кропко, - сказала мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв АРК Ельміра Черкезова. – В його колориті відчувається доброта і любов.

І цей простий світ, наповнений утихомиренням та спокоєм, знайомий кожному з дитинства, легкою димкою пастельних напівтонів зникає за лінією горизонту, розпливається над соколиною баштою у синяві долини. Предметні форми минулого, які беруть початок із готської культури середньовіччя і вдосконалені життєвими потребами кримських татар, на наших очах втрачають своє попереднє матеріальне призначення, колишні гамірні оселі пустіють. У цьому теж є своя діалектична логіка, філософія буття та архітектурна лінія Криму, що зникає в часі та просторі. Поки він ще існує в дійсності, в його обрисах Олександр Кропко знаходить нові ракурси і мотиви для своїх ретроспективних пейзажів, достовірних в історичній хронології та географії.

Виставка молодих кримськотатарських художників, присвячена 100-річчю з дня народження Еннана Алімова, першого директора Кримського художнього училища ім. М.Самокиша в 1937 – 1941 роках, відкрилася у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі.

Еннан Алімов народився в 1912 році в селі Копирлікой Карасубазарського (нині Білогірського) району Криму. Закінчив школу-дев’ятирічку в м. Карасубазарі в 1930 році. Захоплювався живописом, навчався в художній студії М. Самокиша в м. Сімферополі, писав оповідання.

Непокірний дух моря

Виставка робіт художника Мустафи Муртазаєва відкрилася 8 серпня у ДО «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр».

Мустафа - неординарний художник. Справа в тому, що у нього немає обох кистей рук, але він чудово малює олівецем чи пензлем. Дивують талант і здібності цієї людини. А ще сила духу! Для нього вона має дуже актуальне значення. У живописця налічується вже понад двохсот робіт. Улюблені напрямки - натюрморти, пейзажі. Він пише вірші, музику, бере участь у закордонних експозиціях. Мустафа вважає, що художник - це той же лікар, який дізнається про проблеми людини зсередини і показує йому водночас і силу, і красу, і недоліки. Він вірить, що за допомогою пензля можна вилікувати від туги, зневіри, злоби, розпачу.

«Батьки мене примушували все робити самотужки, - згадує художник. - І я їм за це вдячний». Навчався Мустафа у звичайній школі. Після дев'ятого класу відвідував Алуштинську художню школу. Потім закінчив Кримське художнє училище ім. М.Самокіша. На порозі – кінець навчання у Кримській філії Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури. «Може, колись було й нелегко, - говорить художник. - Але це нічого, адже малювати я навчився раніше, ніж писати. Малював скрізь: на стінах, на лінолеумі, на дошках… Особливо подобалося спостерігати за кішками, за їхніми м'якими і пластичними рухами. А ще пам'ятаю, якось написав маслом кораблики ... вийшли ніби вишиті. Нічого не знав тоді ні про те, як правильно малювати, ні про те, якими бувають техніки. Я просто робив те, що подобається. І також просто любив дивитися передачі про тварин».

Найбільше художник полюбляє малювати пейзажі та людське тіло, особливо очі. Віддає перевагу червоному, зеленому, синьому і кольору моря – бірюзовому, проте найулюбленіший - золотисто-карий. Мріє про персональні виставки в Києві, Італії та Франції.

Влітку Мустафа заробляє, малюючи на набережній портрети курортників. Олівцем на папері. А ще розмальовує морські камені різноманітними візерунками і пейзажами. Людям дуже подобаються ці каміньчики. Зазвичай йому подобається працювати у затишному дворі будинку в атмосфері спокою, до якої додається бризкіт морських хвиль. Тоді приходить натхнення і бажання творити.

Виставка триватиме протягом місяця. Запрошуємо усіх бажаючих!

При підготовці статті використано матеріали сайті

На межі контрастів

09.08.2012 | 14:10

Сімнадцять полотен молодого кримськотатарського художника з с.Привітного Алуштинського району Мустафи Муртазаєва на персональній виставці «Мелодії душі» у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі вперше продемонстрували глядацькій аудиторії Сімферополя різні напрямки його живописної творчості. До одиничних пейзажів, натюрмортів і портретів, що експонувалися раніше в залах Будинку художника, Центрального музею «Таврида», додалися нові багатопланові композиції великого формату розміром до одного метра і більше, на яких автор поєднав у кожному з творів усі ці жанри образотворчого мистецтва. Його палітра в картинах «Ніжність», «Щастя», «Гарем», «Іриси» та інших масштабна, смілива, розкута.

Докладніше

Виставка фотографій численних робіт, покійного нині кримськотатарського скульптора, майстра з художньої обробки каменю Ільмі Аметова відкрилася 5 червня 2012 р. у виставковій залі Державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр». Ільмі Аметов народився у 1947 році в Узбекистані, м. Катта-Курган Самаркандської області. У 1966 році вступив до політехнічного інститут м. Навої, але після неодноразового попередження з боку деканату у 1968 році був відрахований за участь у національному кримськотатарському русі. Того ж року І.Аметов з сім’єю намагається повернутися до Криму, але після довгих переслідувань облаштовується у м. Кримське Краснодарського краю.

Виставка під такою назвою відомої кримськотатарської художниці-дизайнера Ельвіри Софу відкрилася у виставковому залі Всеукраїнського інформаційно-культурного центру 4 травня 2012р. Експозиція містить роботи з її нової колекції «Середньовічний костюм ханського періоду», а також моделі минулих років, ескізи та аксесуари.

Експозиція „Православні святині” відкрита напередодні Великодня у виставковій залі Всеукраїнського інформаційно-культурного центру. Її автор – художник з Алушти Юрій Сергійович Наступенко. Він народився у 1946 році в Сочі. Перші навики живопису отримав у художній майстерні батька, де працювали художники-фронтовики. Навчався у Сочінському художньому училищі і на художньо-графічному факультеті Московського педагогічного інституту. А далі – пошук, експерименти, робота в різноманітних живописних і декоративно-прикладних техніках.

З 27 лютого по 23 березня у виставковій залі ВІКЦ демонструється експозиція живописних робіт „Душа зобов’язана трудитися” Любові Поліш. Художниця народилася на Вінниччині, з 1971 року проживає в Алушті. Здобула медичну та юридичну освіту, а живопис освоїла на приватних уроках. Нині вона навчає йому дітей у художній студії села Нижня Кутузівка.

Л.Поліш – учасник двадцяти колективних виставок у багатьох містах Криму. Репродукції їх творів ввійшли у збірники „Художники Алушти”, „ Алушта в літературі і живописі” та „Путівник Алуштою та її околицями”.

Виставкою у ВІКЦ – 12-ю персональною у творчості – художниця висловлює власну життєву позицію з пріоритетом вічних людських цінностей. Батьки педагоги вчили її добру і труду, викладачі-лікарі у медичному училищі – милосердю і відповідальності за життя людини, професори юридичного факультету – відповідальності за долю людини.

Десять років тому Л.Поліш створила в реалістичній манері перші картини на біблейську тематику. Живописні роботи нинішньої експозиції - не ілюстрація повчальних книг Старого Завіту. Вони є глибоким сприйняттям і відображенням автором історичного руху душі людини – носія одвічних цінностей любові, істини, мудрості.

Своїм живописом художниця немов „озвучує” поетичні афоризми давніх філософів, але не звичайними формами, а складними за ритмікою і кольором композиційними побудовами. У них використано живописний візерунок вибухового спалаху з акцентом на розкритті смислу понять і безлічі їх нюансів та відтінків.

Водночас у картинах Любові Поліш немає нічого іронічного, гротескного, спонтанного, інтуїтивного, епатажного. Людина повинна відкрити розум і душу для пізнання істини, трудитися, не боячись перешкод і не лінуючись. До цього закликають давні мудреці з глибини тисячоліть. Про це і вірш поета ХХ століття М.Заболоцького: