Від усмішки стане всім світліше

11.09.2012 | 09:45

У 80-і роки ХХ століття гуморески Павла Глазового звучали з естради на столичній сцені та в сільських клубах, по радіомовленню і телебаченню. Без них не обходився жоден концерт на державному рівні та читців-аматорів. Їх виконували народні артисти України Анатолій Литвинов та Анатолій Паламаренко. А хто не пам’ятає смішних і гострих виступів Андрія Сови чи Штепселя і Тарапуньки? Ці мініатюри створював для них Павло Глазовий. Їх повчальні філософсько-моральні висновки в кінці байок та усмішок цитували в сім’ях батьки дітям як застереження чого не можна робити і як не потрапити в халепу чи кумедну ситуацію. Це був пік популярності видатного українського поета-гумориста і сатирика.

Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селищі Новоскелюватка Казанківського району Миколаївської області в сім’ї хлібороба. Навчався в Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині, а після війни, демобілізований з армії, став студентом Криворізького педагогічного інституту. Там він познайомився з письменником-сатириком Остапом Вишнею і за його рекомендацією для розвитку  художніх нахилів до гумористичного жанру літератури був переведений  у Київський педагогічний інститут. Після  закінчення в 1950 році його філологічного факультету більше десяти років працював заступником головного редактора журналу «Перець», а потім – у редакції журналу «Мистецтво».

Без гуморесок П. Глазового не виходив у той період жоден з номерів цих журналів. Його художнє слово смішило і висміювало з добрим серцем, а було і, як зброя – гостре, влучне,  іноді і дошкульне, розвінчувало все негативне і потворне, що заважало нам у житті. Він жартував з іронією до себе і любов’ю до людей:

                        Я так люблю веселий сміх,

                        Веселий сміх, що гріє всіх.

                        Переливаю в слово радість,

                        Яку в душі своїй зберіг.

                        І я щасливий, що пишу

                        Хорошим людям на потіху.

                        Ловлю в очах іскрини сміху

                        І довго в серці їх ношу.

Павло Глазовий називав щирий сміх, який люблять усі – від малого до старого, чудесною штукою в житті і для життя, митецтвом і наукою. Звідки ж береться такий сміх, який радує і тішить, від якого подих стає чистішим?

На літературно-музичному вечорі «Сміятися – лиха не боятися», присвяченому 90-річчю з дня народження П. Глазового, що відбувся в Кримській республіканській універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка, його організатори – працівники Всеукраїнського інформаційно-культурного центру, кафедри української філології Кримського інженерно-педагогічного університету та бібліотеки спільно з студентами сімферопольських вузів здійснили не лише ретроспективу творчої спадщини гумориста, а й проникли вглиб його сміхології.

Завідувач кафедри Ніна Лозян, науковим інтересом якої є фразеологія, зробила дослідження фразеологічних одиниць гумору П. Глазового, назвавши його комічний струмінь та етнографічний колорит, поєднаний з особистістю автора, багатим матеріалом для наукових лінгвістичних робіт студентів. На конкретних прикладах цитат із сюжетів  поета вона проаналізувала використання і вправне обігравання ним натяковості стрижневих компонентів та образів традиційних фразеологічних висловів, прислів’їв і приказок у нових лаконічних словотворах, які викликають сміх, іронію, сатиру і сарказм.

Артист розмовного жанру Аркадій Вакуленко, який багато років виконував на естраді гумор П. Глазового і був знайомий з ним особисто, розповів:

- Я приїжджав до Павла Прокоповича додому з магнітофоном і читав вголос на кухні його гуморески та байки, а він слухав і сміявся, аж сльози текли з очей.

Цьому народному українському гумору в обробці великого майстра аплодували в Москві та Прибалтиці, на багатьох сценах України і  Криму. П. Глазовий надав А. Вакуленку право бути першим виконавцем гуморески про путівку в Рим. Її він і прочитав на вечорі, відкривши своєрідний марафон гумору П. Глазового перед мікрофоном. Його декламували співробітник Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти Павло Власенко і студентка режисерського факультету Кримського університету культури, мистецтв і туризму Алла Узлова, а студентка естрадного відділення цього університету  Ольга Ткаченко і доцент Кримського агротехнологічного університету Анатолій Ковальський не лише прочитали веселі усмішки, а й виконали улюблені пісні Глазового – «Ой за гаєм, гаєм» та «Із сиром пироги».

Сміх, за словами Михайла Вишняка, доцента кафедри української філології КІПУ, є невід’ємною складовою частиною українського народу. Неперевершений народний гумор втілювали в сміх літературний багато  поетів і прозаїків, починаючи з Івана Котляревського.

- Я теж з студентських років почав «грішити» ним, - сказав він. – Завдяки Петру Киричку, професору Таврійського національного університету ім. В. Вернадського,  познайомився в Києві з Павлом Глазовим. Високий, статний, величний, з усмішкою в очах, він став для мене взірцем у творчості.

М. Вишняк прочитав кілька своїх нових мініатюр з майбутньої книги гумору і сатири. Виступаючі на вечорі говорили про велику життєву філософію байкографії П. Глазового, його усмішок, що видані збірниками «Смійтеся, друзі, на здоров’я», «Щоб вам весело було», «Веселий світ і чорна книга» та інші. Вони демонструвалися на оформленій у бібліотеці виставці. Стояла серед них на полиці і книга прози «Листи до друга в США». Це розповідь про дружбу з докторм медицини Євгеном Стецьківим, зятем українського композитора Василя Безкоровайного, який у період Другої світової війни емігрував за кордон і в останні роки свого життя працював і творив музику в США. Познайомив П. Глазового з ним народний артист України Дмитро Гнатюк. І з того часу Є. Стецьків, який заочно давно був шанувальником творчості видатного українського гумориста, став її популяризатором серед української діаспори світу. За це його, лікаря-анестезіолога,   називали сміхотерапевтом.

У Сімферопольському науково-творчому товаристві композитора Василя Безкоровайного є три компакт-диски із записами гуморесок Павла Глазового у виконанні Євгена Стецьківа, сказав мені його голова, заслужений працівник культури України Богдан Безкоровайний. Їхня дружба тривала чотирнадцять років – з 1990 по 2004 рік. Євген і Неоніла Стецьківи зберегли понад 160 листів поета до них і після його смерті передали їх  оригінали у Міжнародний фонд ім. Павла Глазового в Києві.

Якщо поетів називають солов’ями, то себе П. Глазовий уподібнює з грибом, «який порою грозовою серед дороги вироста, асфальт ламає головою, гудрон плечима розгорта».

                        Коли у мене на могилі

                        Чудесний виросте будяк,

                        Хотів би я, щоб друзі милі

                        Про мене згадували так:

                        Ти пам’ятаєш Глазового?

                        Невже забув? Це ж той Павло,

                        Який життя прожив для того,

                        Щоб людям весело було.

Творчість видатного сатирика із скарбами розмовної мови, перлинами народної мудрості та рисами анекдоту і нині сучасна, відображає веселу вдачу і влучний гумор українського народу.

Валентина НАСТІНА