Висота пісні та долі

01.08.2012 | 09:00

Можна по-різному ставитися до творчості Володимира Висоцького, до його особистості, однак байдужим вона не залишає нікого. Це точно.Клуб Центральної міської бібліотеки ім. О.Пушкіна Сімферополя „Легендарний бард ХХ століття”, символом якого є гітара з словами В.Висоцького „Зі мною гітара, струни до неї в запас”, кожного року в день його смерті 25 липня проводить вечори пам`яті. В цьому році у ньому взяли участь співробітники Всеукраїнського інформаційно-культурного центру. В бібліотеці було оформлено  виставки книг  поезій і пісенних творів В.Висоцького „Жодною буквою не обманюю”, видань про нього „Я весь у світлі, доступний всім очам” і фотоекспозицію „Так усе починалося!”, а основою сценарію  обрана роль Гамлета, яка стала для актора і співака життям. Ця п`єса видатного англійського драматурга Вільяма Шекспіра з роллю, що робить людину титаном, екранізувалася в світі більше сорока разів. Найкращою її визнано у виконанні російським актором Інокентієм Смоктуновським.

Хто з артистів не мріяв зіграти цю роль? Всі. Володимир Висоцький теж просив Юрія Любимова, головного режисера театру на Таганці: „Дайте мені зіграти Гамлета”. Любимов дав йому таку можливість і створив з артистом роль, яка стала для Висоцького вершиною, улюбленою і в якій у свій час він не знав собі рівних у Європі. Висоцький зіграв Гамлета-поета, якого оточували інтриги, зрада друзів. Він грав його, як себе. Образ датського принца зливається з образом самого актора. Більше трьох годин роботи на сцені. Ця роль йому вдалася..

 Тоді ж у 1972 році в процесі роботи над нею він написав вірш „Мій Гамлет”. Цим віршем в авторському виконанні у кадрах однойменного документального фільму і розпочалася в бібліотеці ретроспектива про Висоцького. З роками він грав її інакше. Професійний і людський досвід, зміни в суспільстві та особистій долі накладали відбиток у трактуванні образу Гамлета.

Чи вирішував я в „Гамлеті” питання бути чи не бути? – запитував актор і сам відповідав: - Я думаю, що і перед Гамлетом не так стояло це питання. Гамлет, якого я граю, не думає, бути чи не бути. Він знає, що краще жити все-таки. Я не граю цей монолог у спектаклі так, щоб він вирішував „бути” чи „не бути”. Ми граємо з приводу того, що, як не дивно, всім  ясне питання – бути краще і жити треба – все одно стоїть перед певними людьми всю історію людства. Ось що Гамлета мучить. Значить, щось не в порядку, якщо ясно, що жити краще, а люди все одно вирішують це питання.

Висоцький бився над питанням „бути, не бути”, як над невирішуваною дилемою. Дуже важка сцена Гамлета з батьком, за спогадами артистів, перегравалася п`ятнадцять разів. Ця роль стала не лише головною в його житті, а й останньою.

18 липня 1980 року він грав Гамлета останній раз. Актриса Алла Демидова згадує, що актори грали у товстих светрах ручної роботи. Висоцький почував себе погано. За кулісами йому робили уколи ліків. Зіграний, як відкритий нерв, Гамлет отримав трагічне забарвлення. І після смерті Висоцького Ю.Любимов зняв спектакль з репертуару. Його ніхто не зміг замінити. Режисура Любимова і Гамлет Висоцького назавжди залишилися в історії театрального мистецтва.

Актора не стало так раптово і рано, у 42 роки, що в Сімферополі шанувальники його таланту вирішили самі дізнатися все про нього та його творчість, у першу чергу в жанрі авторської пісні під акустичну гітару. У ній він торкався багатьох заборонених у радянські часи тем, тому і сам багато в чому був під забороною. Записи його поетичних творів – близько 600 пісень і 100 віршів розповсюджувалися майже виключно на магнітоальбомах. Висоцький знявся майже в тридцяти фільмах, у багатьох з яких звучать його пісні. Однак на багато ролей його не затвердили, і не лише з творчих міркувань. Виїхати за кордон стало можливим лише завдяки дружині – французькій актрисі Марині Владі.

Незважаючи на всі обмеження, популярність Висоцького була і залишається донині феноменальною. Це обумовлено людською чарівністю і масштабністю особистості, поетичним даром, граничною щирістю, волелюбністю, енегетикою виконання пісень і ролей, точністю розкриття пісенних тем і втілення образів.

Першим у Сімферополі почав робити фотознімки про Висоцького фотограф Валерій Акішев. Він два роки провів у Москві, зустрічався з батьком Володимира Висоцького, з його колегами, друзями. Потім до нього приєдналися й інші фотографи, що збирали все про актора, про його жінок. Привезли багато фотоматеріалу – більш як 600 знімків. Формували експозицію прискіпливо, обговорювали з точки зору дизайну кожний сантиметр площі стендів, групуючи фотографії по різних періодах творчості.

- Порив такий у нас тоді був, - говорить В.Акішев. – Нам важливо було зберегти все, що зв`язано у Висоцького з Кримом. Брали негативи в його батька, привозили в Сімферополь, друкували фотографії і відвозили йому назад. Не приховую: хотіли і заробити на цьому, але нічого в нас не вийшло, тільки забруднилися.

І в 1983 році виставка про Висоцького, який тоді ще був заборонений офіційно, перша в колишньому Союзі, відкрилася в Сімферополі.

- Спочатку ми планували розмістити експозицію в кінотеатрі «Спартак»», - розповідає ініціатор її створення, актор і співак Анатолій Тавровський. – Однак нам вдмовили. Тоді ми звернулися в кінотеатр «Космос». Його директор дав згоду. І хоч потім отримав за це догану від свого керівництва, рішення не відмінив.

На її відкриття прийшли сотні людей. Відомий співак Йосип Кобзон, наприклад, оглянувши її, дав їй високу оцінку.

- Я студентом медінституту тоді був, - згадує заступник міського голови Сімферополя Ілля Глазков. – Прийшов на виставку з однокурсниками. Вона настільки нас вразила, що я захотів потиснути руку її автору Валерію Акішеву. Тоді не вийшло, із задоволенням зроблю це зараз. Любов до пісень Висоцького прищепив мені мій батько. Сьогодні їх слухає моя дочка. Сподіваюся, що і мій внук, якому п`ять років, у майбутньому теж буде шанувальником творчості Висоцького. У моєму сприйнятті він – людина, що відстоювала в суспільстві справедливість.

Висоцький рвав серце, перекликаючись своїми рядками з сонетами Шекспіра на високій ноті совісності та порядності. У цю партію совісті з загальнолюдськими цінностями, що об`єднують людей різних національностей, сьогодні ми можемо записати, за словами голови Постійної комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим з  культури Сергія Цекова, видатного українського актора Богдана Ступку, який говорив, що та людина, яка любить свою культуру, любить і культури інших національностей.

Нам багато що залишилося у спадок від Висоцького – пісні, вірші, фільми. Ректор Кримського університету культури, мистецтв і туризму  Олег Габріелян розповів, що побував у замку в Данії, де за легендою В.Шекспіра відбувалися події драми „Гамлет”, і привіз звідти напам`ять невеликий малюнок з його загальним виглядом. Він висить на стіні у нього вдома і є частинкою атмосфери Висоцького, в якій ростуть два його сини. Висоцький, на його думку, - це совість народу, що повинна бути для молоді провідним імперативом.

З нього ніхто не робить культу. Наприклад, в Алупці люди створили в 1983 році клуб Висоцького, щоб разом слухати його пісні, дивитися в запису спектаклі з його участю. У клубі любителів творчості Висоцького бібліотеки ім. О.Пушкіна є сім книг про нього, подарованих Державним культурним центром-музеєм В.Висоцького (Домом Висоцького на Таганці), яким керує син Володимира Семеновича – Микита Висоцький. Їх привезла з Москви директор бібліотеки Тетяна Сєгодіна. А недавно, розповіла мені керівник клубу Віра Попова, до неї звернулася студентка Таврійського національного університету ім. В Вернадського з власними віршами, присвяченими актору і поету. У студентів є намір створити у навчальному закладі свій клуб Висоцького.

Його творчість цінна перш за все людяністю та емоційним змістом, а він сам став народним символом і смислом післявоєнної епохи. Є в пісенній поезії вірші і кращі, і Гамлета хтось зіграв краще від Висоцького, проте поєднання в ньому одному всіх цих якостей  з своєрідною власною харизмою і зробило його генієм сучасності.

Люди звертються до нього, щоб перевірити себе, які цінності їм важливі, чи не пропускають вони за дрібницями чогось суттєвішого, значнішого в своєму житті. Виступаючі згадували фільми за участю Висоцького, про свої короткі зустрічі з ним. Наприклад, письменник Микола Гончаренко познайомився з Висоцьким у Москві в телецентрі на Шаболовці в 60-х роках минулого століття. Він там записував один із своїх концертних номерів у жанрі пантоміми, а Висоцький озвучував  персонажів у фільмах і телепередачах. Артист розмовного жанру Аркадій Вакуленко був ведучим двох концертів артиста театру і кіно В.Висоцького у Донецькій філармонії в 1973 році. Галина Чернова, яка в минулому працювала в ансамблі „Таврія”, прочитала останній вірш Висоцького, який ніде не опублікований до цього часу. Вона записала його при спілкуванні з другом Висоцького - Михайлом Боярським під час його гастролей у Сімферополі.

Свої пісні, присвячені артисту, виконали під гітару кримські барди Володимир Грачов і Валерій Ільїчов, а молоді поети прочитали власні присвяти йому у віршах. Цей пісенно-поетичний діалог наших сучасників з Висоцьким був продовжений на набережній Салгіра - в сквері ім. В.Висоцького на місці, де у 2009 році був закладений камінь для майбутнього пам`ятника видатному актору, класику авторської пісні. Вже посмертно, у 1986 році, йому було присвоєно звання заслуженого артиста Російської Федерації, а в 1987 –у  - за створення образу Жеглова в телевізійному художньому фільм «Місце зустрічі змінити не можна» та авторське виконння пісень присуджена Державна премія СРСР.

На честь поета названий астероїд «Владвисоцький», а за результатами соціологічних опитувань він займає друге місце після Юрія Гагаріна у списку кумирів ХХ століття.

Валентина НАСТІНА