Пам'ять, що об’єднує людей

13.11.2012 | 14:24

Вечір пам'яті, присвячений 20-річчю з дня смерті Бориса Михайловича Ачкіназі відбувся 8 листопада 2012р. в Кримському Республіканському товаристві кримчаків "Кримчахлар". Борис Ачкіназі був організатором і першим головою культурно-просвітницького товариства "Кримчахлар" і вніс неоціненний вклад у відродження та збереження культурної та історичної спадщини кримчацького народу.

На вечорі зібралися люди, які знали і пам'ятають Бориса Михайловича за різними періодами і проявами його багатогранного життя. Вони ділилися спогадами, враженнями, розповідали про окремі моменти і цікаві ситуації, пов'язані з його долею і діяльністю, про його характер, інтереси, творчість.

«Мені, і як синові, і як професійному історику, дуже складно оцінювати життя цієї непересічної людини. Син кримчака-ремісника – він більшу частину свого життя був шевцем... Швець, у домашній бібліотеці якого поряд із класичною художньою літературою сусідували і рідкісні спеціальні видання з краєзнавства, історії, археології та іншим гуманітарним науковим дисциплінам, міг би позаздрити будь-який сучасний історик, який займається проблемами історії, етнології, демографії, сходознавства. Швець, круто змінив свою професійну долю, - в 43 роки вступив на перший курс Сімферопольського державного університету і закінчив цей вуз в 49 років.»- Ігор Ачкіназі, 2002.

Нижче наводяться окремі матеріали біографічного характеру з архіву товариства "Кримчахлар", присвячені Б.М.Ачкіназі. Це лише дещиця того, що можна розповісти про цю людину, яка стала невід'ємною частиною сучасної історії Криму, долі дивного і талановитого кримчацького народу.

АЧКІНАЗІ БОРИС МИХАЙЛОВИЧ (1927-1992) – організатор культурно-просвітницького товариства кримчаків та перший його голова.

Борис Михайлович (Веніамін Мойсейович) Ачкіназі народився 10 червня 1927 р. у м. Сімферополі Кримської АРСР. Кримчацька сім'я, що дала йому життя, була традиційною для тієї пори: батько – швець, мати – домогосподарка. У 1933 р. родина переїжджає в м. Воронеж, де і знаходиться до 1945 р. У 30-х роках в м. Воронежі проживало декілька сімей кримчаків, в основному близькі родичі, тому зберігалося середовище спілкування, в домі звучала як кримчацька, так і російська мова. Однак своїм блискучим знанням кримчацької мови Борис Михайлович завдячував своїй бабусі, яка зовсім не знала російської мови, і говорила з онуком тільки рідною – кримчацькою.

Жвавий, товариський хлопчик, за спогадами друзів дитинства, був визнаним лідером в колі навіть старших хлопців, пристрасно захоплювався читанням книг. Ця риса переросла в бажання формувати свою власну бібліотеку і супроводжувала Бориса Михайловича все його життя.

Велика Вітчизняна війна застала сім'ю у Воронежі. Хлопчик закінчив сьомий клас, не знаючи, що зможе продовжити навчання тільки через 25 років. Кримчацька сім'я пройшла всі жахи окупації на території Воронезької та Курської області.

З визволенням Криму в 1944 р. 17-річний юнак, не попередивши батьків, таємно пробирається в Крим, де дізнається про трагедію свого народу, про загибель своїх близьких родичів...

У 1946 – родина перебирається з Воронежа до Сімферополя, а потім до Львова, щоб у 1952 році знову повернутися до Сімферополя.

У 1947 -  Б.М. Ачкіназі всупереч сімейним і національним традиціям одружився на російській дівчині – Юлії Михайлівні Щербаковій, яка стала його вірною супутницею і другом на все життя.

Працював шевцем, вважався одним із кращих майстрів своєї справи в Сімферополі.

Наприкінці 50-х років в Сімферополі відбулася зустріч Б.М. Ачкіназі з кримчацьким просвітителем О.І. Пейсахом, що поклала початок їх багаторічній дружбі і співробітництву в справі вивчення та популяризації історії кримчаків.

У 1966 році при Державному Музеї етнографії народів СРСР виникла Рада сприяння, до якої увійшли за поданням Овсія Пейсаха кілька кримчаків, серед яких був і Борис Ачкіназі. Спілкування з Овсієм Пейсахом зіграло величезну роль в житті Бориса Михайловича. Овсій Ісаакович був чудовим представником ленінградської інтелігенції, який володів кращими якостями свого невеликого народу. Розуміючи талант організатора, великі знання і ще більшу жагу знань свого молодого друга, в листах і при зустрічах він постійно повертався до питання про необхідність продовження його освіти.

Починаючи з 60-х років Борис Михайлович активно займався вивченням історії та збором етнографічних даних про свій народ. Він записував фольклорні матеріали, відомості з лексики, фамільного фонду та прізвиська представників кримчацької етнічної спільноти, традиціям і обрядам. Протягом трьох останніх десятиліть свого життя він був неформальним лідером свого народу: організовував щорічні поминки "Т'кун" з виїздом до місця розстрілу сімферопольських кримчаків, організовував допомогу нужденним, брав активну участь у вирішенні політичної проблеми "визнання" владою СРСР кримчаків, як представників самостійного кримського етносу, що володіє власною самосвідомістю і самоназвою.

Пам'ятний знак, встановлений у 1958 році в основному, за кошти зібрані самими кримчаками прийшов у непридатність і потребував заміни. У 1984 р. ініціативна група кримчаків, яку очолював Борис Ачкіназі, почала переговори з місцевою владою про встановлення нового пам'ятного знаку на місці загибелі свого народу.

У 1986 грянув на всю країну "Рів" А. Вознесенського, який описав усі жахи, які пережили в останні миті свого життя, поховані в рові на 10-му км шосе Сімферополь-Феодосія, і ті жахи, які відкрилися очам сучасників після грабежу мародерами.

У 1989 р. Борис Ачкіназі почав підготовку до створення культурно-просвітницького товариства кримчаків.

Перший з'їзд кримчацького культурно-просвітницького товариства "Кримчахлар", відбувся 8 жовтня 1989 року в Сімферополі, учасники одностайно обрали Бориса Ачкіназі своїм головою. За активну пропаганду історії та культури свого народу Борис Михайлович Ачкіназі був удостоєний Премії Кримського Фонду культури ім. О. Пейсаха.

У 1991-1992 р. Борис Михайлович брав активну участь у підготовці Постанови Ради міністрів Криму "Про заходи щодо збереження культури та культурної спадщини караїмів і кримчаків". Гуманіст, активний громадянин своєї Вітчизни – він сприяв зміцненню дружніх міжнаціональних відносин між представниками усіх національностей, що живуть на рідній Кримській землі і на Україні.

З 1991 р. Б.М. Ачкіназі був представником кримчацького народу в Раді національних товариств України.

Важка тривала хвороба обірвала життя цієї сильної людини 8 листопада 1992 року.

Шевкет ХАЛІЛОВ