Зі святом Баби Марти!

Болгарське свято зустрічі весни – «Баба Марта»  1 березня провели члени Сімферопольського товариства болгар (голова В. Б. Недєєва) спільно зі співробітниками Кримського республіканського закладу «Етнографічний музей».

На святі лунали болгарські пісні, вірші про весну та любов. Усі бажаючи брали участи у конкурсах, куштували «банницю» (традиційний болгарський пиріг), а також стрибали через багаття.

Кожному дарували червоно-білий амулет, так звану «мартеницю». Її кольори символізують чоловіче і жіноче начало. Білий ­­– символ сили і сонця (згодом – колір невинності і непорочності); червоний – колір крові, здоров’я, народження.

За звичаєм мартеницю виготовляла старша в хаті жінка. Діти носили її на шиї або на правій руці, а дівчата і молоді жінки – вплітали в косу. Дні з 1 по 9 березня болгари називали Мартенівським тижнем, і люди носили мартениці до тих пір, поки не прилетять ластівки і лелеки. Потім амулети вішали на вже позеленіле або квітуче дерево.

Із мартеницею пов'язана дуже красива легенда. Вона розповідає про те, що в ті далекі часи, коли Болгарія була ще зовсім молодою державою і мала багато ворогів, хан Аспарух, готувався до рішучої битви з візантійцями. У хана була любляча сестра, яка жила далеко від нього, в Бессарабії. Одного разу їй наснився сон, що її брат у небезпеці. Вона вирішила попередити хана про це і написала йому листа, який прив'язала білою шовковою ниткою до лапки ластівки. В дорозі пташка поранила лапку, і її кров пофарбувала нитку в червоний колір. Але хан все-таки одержав лист і здобув перемогу. А біло-червону нитку він залишив собі на пам'ять. З того часу і з'явилася традиція дарувати мартениці з побажаннями здоров'я, щастя і добра.

У давнину на свято Баби Марти діти повинні були рано встати, інакше все літо будуть сонними. Перед сходом сонця вони тричі оббігали будинок і двір, примовляючи: «Біжіть змії і ящірки – бабуся Марта іде!». Господині вивішували червоні предмети одягу, які повинні були оберігати будинок, щоб до нього не могли увійти злі сили, погані люди, хвороби і бідність. Коли Баба Марта їх побачить, то засміється і загріє сонце!

Валентина Настіна

х  х  х

В мозаїці квадратів, кругів, ліній

Між пасмами в улоговині гір

Гряди відбілених фасадів іній

Розділив навпіл згин ріки Салгір.

Рубців від шрамів століть світлотіні

У лабіринті вулиць в унісон

З`єднують еклектику в серцевині

Міста, як під пальцями струн грифон.

Диску сонця золотий круговорот

Цілунком обпікає з висоти,

Струменіє флюїдами злитків сот,

Для зустрічей наводячи мости.

Вмістив ніжного доторку рук магніт

Сплав ритмів серця, відвертість розмов.

В дзеркалі очей відбився увесь світ,

А в перехресті двох життів – любов.

На тротуарі завмер вітру скальпель,

Карбує їхні силуети в скло,

З фонтану розсипає бризки крапель

На гарячого асфальту тепло.

Зухвальство це в спеку йому прощаю

І кидаю за подих монету.

В предтечі щастя підходжу до краю

Помосту, готуючись до злету.