Срібна нота Білої скелі

​21.01.2013 | 12:07

У будинку-музеї видатного російського поета ХХ століття Іллі Сельвінського в Сімферополі, в якому він народився в сім’ї кримчаків, відбувся літературно-музичний вечір «Загадка Ак-Кая», проведений товариством «Кримчахлар» спільно з Всеукраїнським інформаційно-культурним центром. Основою його сценарію стала поетично-пісенна творчість кримчацької поетеси Ніни Бакші, якою вона немов доводить усім, що прізвище її неспроста в перекладі з кримчацької мови означає «співець, розповідач билин». У ній живе почуття національної гордості та причетності до історичної долі цього невеликого народу, одного з корінних на півострові.

Кримчаки віками жили у Східному Криму.  В роки війни лише небагатьом із них вдалося вижити після масового знищення нацистами в рову на 10-у кілометрі Феодосійського шосе.

Ніна Бакші народилася вже у післявоєнні роки і про історію свого народу дізнавалася з розповідей батьків, родичів, очевидців пережитих подій і життєвих драм минулого. Педагог за фахом, вона почала збирати речі, родинні реліквії, картини, пов’язані з особливостями побуту кримчаків, їхніми звичаями, традиціями, національним характером. Із створенням у Сімферополі товариства «Кримчахлар» вона у числі перших відгукнулася на формування експозиції  історико-культурного музею, яким і  завідує з 1989 року по нинішній час. Сама шиє для нього національні костюми, проводить екскурсії, пише статті історико-етнографічного характеру.

Коли старійшина кримчаків Давид Ребі, редактор видавничої справи і художник, знайшов алфавітний ключ для прочитання джонок – старовинних рукописних журналів-хронік, які велися в багатьох сім’ях, Ніна Бакші заглибилася у вивчення їх змісту і на основі однієї прочитаної  романтичної історії кохання молодої смуглянки-кримчачки написала вірш «Джонка». Цим віршем Ніна Юріївна, яка обрала собі літературний псевдонім Карасубазарська, і розпочала поетичну розповідь про свій народ, для когось загадковий, як скеля Ак-Кая поблизу Білогірська, що раніше називався Карасубазар, а для неї рідний, близький, зрозумілий. Розгадки його вікових таємниць і відповіді на багато своїх сучасних запитань вона знаходить у кримчацькому епосі, фольклорі, народній музиці, танцях. Вона і сама національною пластикою супроводжувала читання та коментарі  окремих віршів. Коли ж прозвучала двома мовами – російською і кримськотатарською її «Хайтарма», веселий і запальний характер цього святкового танцю, в якому поєдналися повільні мотиви із сплеском східних переливів в ритмах срібних струменів водопаду Учан-Су, продемонструвала присутнім юна солістка ансамблю «Золота молодь».

                        Все в звуках музичних мені знайоме.

                        Я їх сприймаю, як слова.

                        І відчуваю тепло рідного дому.

                        О Вітчизна, мій Крим, ти – хайтарма!

Приводом для створення багатьох віршів стали конкретні події та факти з історії краю та етносу, близького оточення, навколишньої природи. І перед слухачами відкрився цілий світ поетеси з її  почуттями, що образно втілені у рядках про зимовий день, стару скриню, зірки, що яскраво сяють, як мрії очікування та надії. Для неї немає місця на землі, кращого від Криму. Тут навіть прості камені здатні дати їй силу. Гілочка барбарису допомагає чекати. Вона радіє, як дзвінко, гніздуючись, співають птахи, солодко дзюркотить вода, пісенно б’ють краплі. І щиро турбується, як на її та чужих перехрестях життя з’являються тривоги, плачуть квіти чи раптом заховалася любов. Свою розповідь, наслідуючи пісенність билин і догматичні звичаї народних традицій, веде неспішно з подробицями і деталями, які перекликаються в окремих епізодах сюжетів з філософською стилістикою та образністю І. Сельвінського.

Вірші Н. Бакші видані друком двома поетичними збірниками: «Послухай серця стук» у 2004 році та «Фенікс» – у 2010-у. У виконанні авторки вони ввійшли в документальні фільми про кримчаків «Розірване коло» і «Перегортаючи древні сторінки джонки». У минулому 2012 році на Тарасовій горі в Каневі вона декламувала кримчацькою мовою поетичні твори Тараса Шевченка. А її власну поезію незабаром зможуть прочитати в перекладі з мови оригіналу в Азербайджані. Його здійснила подруга, азербайджанська поетеса. Один із перекладів вона прочитала на вечорі. А наймолодші учасники читецької програми за декламування напам’ять віршів  поетеси отримали від неї в подарунок м’які іграшки.

Коли ж почали звучати пісні, написані на слова Н. Бакші, наприклад «Старе місто», до виконавців-вокалістів приєднувалася і сама авторка,  одягнута в яскраву червону національну сукню і феску. Мова і культура кримчаків багато в чому подібні з кримськотатарською. І це продемонструвала виконанням кримськотатарської народної пісні «Баликчі» («Рибалка») Ур’яне Кеджикаєва, композитор, заслужений діяч мистецтв України. Вона заспівала, акомпануючи собі на фортепіано, фрагменти ще кількох пісень різними мовами, у тому числі французькою «Мадам» з репертуару Едіт Піаф на спеціальне замовлення головної героїні свята – Ніни Бакші. А його завершальним музичним  акордом став виступ  сестри Ур’яне – Зери Кеджикаєвої, заслуженої артистки АРК.

Власне «танго із спогадами», як у вірші з такою ж назвою, поетесі посріблили мудрістю роки. Вони були і поблажливими до неї, і позитивними, і вимогливими, подарувавши на смугастості долі щастя бісерні крапельки. Ніна Бакші продовжує вдивлятися в гординю Ак-Каї і розгадувати на її відшліфованих вітром і сонцем білокам’яних виступах радості та болі, нагромаджені тут віками  людьми, що звались кримчаками.

Валентина НАСТІНА