МИТТЄВОСТІ СЕРЦЯ

У творчості є одна властивість, яка істотно відрізняє її від інших видів діяльності людини. Митці художнього слова, живопису, музики створюють такий інтелектуальний продукт, який за законами краси і змісту навіть без самого автора з індивідуального стає надбанням нації, країни і, перетнувши її межі, здобуває планетарне визнання.

            Відомого кримськотатарського поета, заслуженого діяча мистецтв України Юнуса Кандима не стало 20 березня 2005 року, а у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі, де він працював останніх чотири роки, поєднуючи свою творчу і видавничу роботу з викладацькою на факультеті кримськотатарської і турецької філології в Кримському інженерно-педагогічному університеті, кожного року на початку вересня з нагоди річниці його народження (народився майбутній поет 4 вересня 1959 року в с. Аккургані Аккурганського району Ташкентської області Республіки Узбекистан) проводиться літературний вечір. Цього разу на нього прийшли ті, хто знав і працював поруч з ним ще в юності, колеги, учні, приїхала з Туреччини дочка Хатідже, яка навчається в університеті Анкари.

            Фрагментом першої поеми Юнуса Кандима „Ліси шумлять” з його першої збірки поезій „Ти на море схожа”, що вийшла друком у 1988 році, ведучий зустрічі у літературній вітальні ВІКЦ, заслужений артист Автономної Республіки Крим Аркадій Вакуленко розпочав післямову про поета, для якого слово  було головним робочим інструментом, науково-стилістичним засобом і площиною для засвоєння минулої історії і культури кримських татар, літопису сьогодення і філософських роздумів віршованими строфами про майбутнє,

                        Про серцю дорогий півострів,

                        Про наш Сиваш і наш Салгір,

Про моря лазуровий простір,

Про синь і зелень Кримських гір.

            Із студентськими поезіями випускником відділення кримськотатарської мови і літератури Ташкентського державного педагогічного інституту ім. Нізамі Юнус прийшов у редакцію республіканської кримськотатарської газети „Ленінський прапор”.

            - Ми працювали в одному відділі, - згадує поет Аблязіз Велієв. - Наші столи стояли поряд, і я бачив, як він освоював клавіатуру друкарської машинки, готуючи в номер листи читачів і свою першу статтю, як не приховував  радості від їх публікації в газеті.

            Потік листів у редакцію став ще більшим після опублікування в 1988 році в газеті, а в 1989-у – в журналі „Зірка” кримськотатарською мовою поеми „Ліси шумлять”. Читачі надсилали молодому автору свої  відгуки і враження від прочитаного, а  як внуку вчителя Таїра Умерова, головного героя твору (дідуся),  - особисті спогади про  роботу поруч з ним, зустрічі на педагогічних конференціях і семінарах.

            Цей успішний літературний дебют з розмахом на поетичний твір великого формату, який торкнувся серцевих струн всіх кримських татар у депортації, Ю.Кандим продовжив розвивати, наповнюючи новим змістом, та експериментувати з віршованою формою у  наступних поезіях.  За фотознімками свого  азербайджанського друга Решада Меджида  про їхнє перебування на Апшероні – півострові, де розташоване місто Баку, він створює поему „На берегах Хозару” (так азербайджанці називають Каспій) у формі тринадцяти віршованих світлин. У них він розмірковує про взаємосхожість поета і фотографа. Якщо фотограф увічнює зовнішню мить людського життя, якої більше не буде, то вірш – мить у серці поета, яка вбирає в себе шляхи,  моря, смуток, радощі, сльози, добро і зло, гріх і справи всеблагі нашого всесвіту.

            - Від світлин, які ти надіслав мені, віє духом історії, - пише Ю.Кандим  у листі-відповіді. - А я адресую тобі свої світлини – зазнімковані моїм серцем миті, назавжди неповторні миті:

                        Міцні ми, непоборні, нездоланні, -

                        І крила наших доль – у розгортанні.

                        Ми – велетенські корабельні сосни,

                        Що вкоренились між згромаддя скель.

                        Ми – ніжні, а проте стійкі у бурі, -

                        Прозоросерді й чисті, мов кришталь...

            Цей творчий період  Баку – Сімферополь датується груднем 1989-го – травнем 1990 року. А в 1997 році в Києві була видана  двома мовами – кримськотатарською та українською - друга  книга поета „Жовта мить”, третя „Нитка надії” (кримськотатарською мовою) – у 2001 році в Сімферополі.

            Пишучи в жанрі візуальної і зорової поезії, Ю. Кандим відродив такі його види, як паліндром і акровірш. Наприклад, акровірш останній раз до нього був написаний кримськотатарським поетом Ю.Теміркая в 1938 році. Спільно з київським поетом М.Мірошниченком Ю.Кандим підготував до друку три томи антології кримськотатарської літератури: поезії – „Окрушина сонця” та прози – „Молитва ластівок”, які вийшли вже після його смерті 20 березня 2005 року. Він написав понад тридцять наукових статей, у тому числі науково-публіцистичний нарис „Курултай: як це було” і монографію про першого голову кримського уряду Кримської Демократичної Республіки (1917 – 1918 рр.) Н.Челебіджихана „Не заросте травою поле бою...”, є укладачем і редактором майже двадцяти художніх, науково-популярних книг, підручників, навчальних посібників і словників.

            Творчу спадщину Ю.Кандима складають також переклади на кримськотатарську мову творів українських, російських, білоруських, узбецьких, азербайджанських, казахських, каракалпакських поетів і прозаїків. Він брав участь у багатьох конференціях, симпозіумах, які проводилися в Туреччині, Румунії, країнах СНД. Його зусиллями повернуто в культуру кримськотатарського народу творчість великого романіста тюркського світу, який живе в Англії і пише турецькою мовою, кримського татарина за національністю Дженгіза Дагджи. У період з 1992 по 2001 рік Ю.Кандим переклав п`ять його романів. На початку 2005 року він привіз із Лондона дев`ять касет записів розмов із Д.Дагджи.

          - Треба розшифрувати, - сказав.

            Не встиг. Смерть, про яку він, за словами А.Велієва, у художньому трактуванні написав найбільше з кримськотатарських поетів, і в його власну долю внесла чорні корективи.

            - Можливо, тепер за батька виконають цю роботу сини Тимур та Емір, які вже закінчили університети? – висловив він своє припущення-побажання.

            Такий досвід роботи з архівом поета вже є в сім`ї. У 2009 році вийшла друком кримськотатарською мовою книга Ю.Кандима „Немає сну в очах”, в якій опубліковано його оповідання, вірші, пісні, літературні статті і спогади, що знаходилися в рукописах, та фотографії. Її уклала його дружина Сабріє Кандимова, провідний редактор редакційно-видавничого відділу ВІКЦ.

            Ю.Кандим зібрав майже весь втрачений за роки депортації кримськотатарський фольклор, був знавцем ханської поезії. А коли йому одного разу в Лізі кримськотатарських жінок висловили зауваження, що сучасні поети мало віршів присвячують жінкам, він заперечив: це не так. А для підтвердження своїх слів наступного разу приніс великий список такої літератури.

            З книжковим фондом Кримськотатарської республіканської бібліотеки ім. І.Гаспринського поет працював  щодня. Її працівники згадують, як на кожне запитання, яке б йому не задали, він, знявши окуляри, завжди давав обґрунтовану вичерпну відповідь. Коли в закладі започаткували проведення конкурсів дитячої творчості, Ю.Кандим написав Положення про нього, а потім багато років за другим його творчим проектом вів молодіжний поетичний клуб „Ільхам” („Натхнення”).

            Учасник клубу - талановитий молодий поет Сейран Сулейман, його нинішній керівник  Шер`ян Алі, мистецтвознавець Ельміра Черкезова  згадували, як, очолюючи Фонд кримськотатарської культури, Ю.Кандим реалізував один із  масштабних національних проектів – Дні кримськотатарської культури в Ялті. Так здійснилася і його давня власна мрія: на березі Чорного моря, яке він так любив і якому присвятив багато поетичних рядків, його рідною мовою звучали поезії, пісні, ставилися спектаклі, експонувалися живописні полотна  і вироби майстрів національного декоративно-прикладного мистецтва. І сам він у той момент у своєму довгому чорному пальті з відчуттям гордості за свій народ декламував на набережній:

                        Благословен я, Чорномор`я син,

                        Бо маю материзну і вітчизну.

            Не кожний з літераторів і за сімдесят років життя зможе зробити стільки, скільки, за  словами голови Спілки кримськотатарських письменників Різи Фазила, встиг за свої сорок п`ять  Юнус Кандим, хоч сам автор уже на той час класичної поезії, що вивчалася в школах і вищих навчальних закладах, оцінював свої заслуги скромніше: і вірші були для нього лише хобі, і текстів для пісень ще написано мало, і літературознавчу публіцистику треба видати окремою книгою. Він був у своєму близькому оточенні джерелом оптимізму і життєрадісності, а для свого народу – людиною-всесвітом, космосом. З іскринки, що горіла в ньому, продовжують світити в наш день її промені глибокої філософської думки мислителя, мистецтва досконалості художнього слова, звучати в піснях музикою серця і прикритої ним землі.