” мужност≥ немаЇ обмежень на в≥к

09.08.2012 | 11:20

« письменником ≤ваном ћельниковим ¤ зустр≥лас¤ в √арн≥зонному будинку оф≥цер≥в —≥мферопол¤. ” серпн≥ в≥н в≥дзначаЇ своЇ 85-р≥чч¤ ≥ до ц≥Їњ дати тут про нього, полковника медичноњ служби ¬≥йськово-ћорських —ил ”крањни у в≥дставц≥, готували св¤ткову програму. Ќа стол≥ лежали робоч≥ вар≥анти кольорових аф≥ш великого формату, р≥зн≥ ≥нформац≥йн≥ матер≥али, книги, методисти обговорювали сценар≥й, ≥ дл¤ мене це була найкраща нагода д≥знатис¤ з перших уст про вс≥ в≥хи житт¤ ≥ творчост≥ автора 28 книг про д≥тей ≥ п≥дл≥тк≥в, ¤к≥ в роки ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни пор¤д з дорослими у статус≥ син≥в ≥ дочок полк≥в воювали на фронтах ≥  в тилу ворога, зд≥йснюючи бойов≥ подвиги. «агальний тираж видань рос≥йською, украњнською, болгарською та румунською мовами склав чотири м≥льйони прим≥рник≥в.

 Ћише за останн≥х дес¤ть рок≥в вийшло п`¤ть нових книг, серед ¤ких найб≥льш затребуваним став зб≥рник опов≥дань „¬они захищали ¬≥тчизну”, в  ¤кому розпов≥даЇтьс¤ про √ероњв –ад¤нського —оюзу, кавалер≥в орден≥в —лави ≥ нагороджених чотирма медал¤ми „«а в≥двагу”, що проживають у  риму. „отири рази перевидававс¤ документальний роман „—ини ≥дуть у б≥й” ≥ вс≥ тираж≥ розкуплен≥. ј зб≥рник документальних опов≥дань ≥ пов≥стей  „ѓм не вручали пов≥сток...” перевидававс¤ в≥с≥м раз≥в. ≤ншого такого прикладу немаЇ в жодного з письменник≥в крањн —Ќƒ.

ќпов≥данн¤ ≥ пов≥ст≥ ≤.ћельникова з перших р¤дк≥в захоплюють читач≥в незвичайною долею своњх героњв. ѕри вс≥й одноман≥тност≥ фронтових будн≥в кожен з них з притаманними лише йому рисами характеру розкриваЇтьс¤ неординарною особист≥стю ≥ запам`¤товуЇтьс¤ ¤к неповторний художн≥й образ.

Ќа в≥йн≥ – з с≥мнадц¤ти рок≥в

” б≥ограф≥њ ≤вана ћельникова Ї еп≥зоди, схож≥ з геро¤ми його книг. …ому було тринадц¤ть рок≥в, ¤к розпочалас¤ в≥йна. ¬≥н жив тод≥ в п≥вденному  азахстан≥, куди, залишившись главою с≥м`њ п≥сл¤ смерт≥ чолов≥ка, спочатку перењхала з села ƒранка ¬≥нницькоњ област≥   одна мама √анна √ригор≥вна. «а умовами державного переселенн¤ – дл¤ облаштуванн¤ ≥ впор¤дкуванн¤ садиби. ј через р≥к – ранньою весною ¬аню з двома старшими братами перев≥з на нове м≥сце д≥д √ригор≥й. “ам, у горах ƒжунгарського јлатау, старий солдат ≥ помер у 1942 роц≥, розпов≥вши перед смертю внуку про те, ¤к оборон¤в ѕорт-јртур у рос≥йсько-¤понську в≥йну. “рич≥ поранений у 1905 роц≥, в≥н вр¤тував прапор полку ≥ вийшов з оточенн¤ до своњх.

¬ один день у с≥м`ю прийшли два похоронн≥ листи на старших син≥в. ѕов≥домл¤лос¤, що ћикола ≥ —пиридон  загинули смертю хоробрих п≥д —тал≥нградом. ≤ван тод≥ сказав матер≥:

- “епер ¤ п≥ду на фронт добровольцем. ¬≥домщу фашистам за брат≥в.

ћати зойкнула в≥д гор¤, заплакала:

- ≤ ти туди ж, на смерть!

≤ в нього на оч≥ накочувалис¤ сльози, однак в≥д свого р≥шенн¤ в≥н не в≥дступав. який п≥дл≥ток тод≥ не рвавс¤ на фронт? “≥льки в≥к його був не призовний. …ому не виповнилос¤ ще с≥мнадц¤ти. “од≥ в≥н схитрував, додав соб≥ к≥лька м≥с¤ц≥в ≥ необх≥дний документ отримав… за подарунок  дружин≥ начальника паспортного стола. ѕодарунком було сало ≥з заколотого вдома кабанчика. Ќе захот≥ла п≥сл¤ цього мати одна залишатис¤ в чужому краю. ”двох з сином вони повернулис¤ восени 1944 року на визволену в≥д н≥мецько-фашистських загарбник≥в в≥нницьку землю. «в≥дти ≥ п≥шов ≤ван на фронт. 

ћ≥сцем призначенн¤ новобранц≥в стала јвстр≥¤. ¬≥йна наближалас¤ до к≥нц¤ ≥ п≥д ¬≥днем њхн≥й ешелон розвернули в протилежний б≥к. ѕрибули на ƒалекий —х≥д. Ѕуло це в с≥чн≥ 1945 року. ћельникова з групою земл¤к≥в розпод≥лили на флот ≥, пройшовши курс навчанн¤ на остров≥ –ос≥йський, в≥н став радистом-телеграф≥стом.

Ќаступ рад¤нських в≥йськ розпочавс¤ 8 серпн¤, ≥ за к≥лька тижн≥в м≥льйонна  вантунська арм≥¤ ¤понц≥в, ¤к≥ пост≥йно атакували корабл≥ з вантажами, що йшли ≥з —Ўј за ленд-л≥зом, була повн≥стю розбита. «агинуло багато земл¤к≥в ≤вана. ¬≥н ≥ сам був контужений, однак в≥д госп≥тал≥зац≥њ в≥дмовивс¤. ” двадц¤тих числах серпн¤ пов≥тр¤ний десант мор¤к≥в-тихоокеанц≥в, у склад ¤кого входив ћельников, був направлений у ѕорт-јртур. ƒ≥знавшись про це, ¤понц≥ сп≥шно залишили м≥сто. ƒесантники без будь-¤кого опору вв≥йшли в бухту ≈лектричну.

“ак ≤ван ћельников побував у ѕорт-јртур≥, де воював його д≥д √ригор≥й  арась, унтер-оф≥цер, командир гармати, що прикривала вх≥д у бухту. ¬≥н останн≥й п≥шов з батарењ. —в≥й четвертий хрест св¤того √еорг≥¤ отримав за вр¤туванн¤ прапора. ћельников з мор¤ками п≥дн¤вс¤ на стр≥мку скелю. ¬клонилис¤ геро¤м, ¤к≥ сорок рок≥в тому захищали це рос≥йське м≥сто, п≥дн¤ли на вершин≥ прапор рад¤нського в≥йськово-морського флоту ≥ дали салют з автомат≥в.

¬≥йна зак≥нчилас¤, однак ситуац≥¤ на ƒалекому —ход≥ залишалас¤ напруженою. ƒемоб≥л≥зац≥¤ в≥дкладалас¤. ≤ прослужив тут ≤ван ще ц≥лих с≥м рок≥в без жодноњ в≥дпустки. “ам розпочалас¤ л≥тературна д≥¤льн≥сть ћельникова. ¬ 1948 роц≥ у флотськ≥й газет≥ «Ѕойова вахта» був опубл≥кований його перший в≥рш. ¬≥н писав поетичн≥ твори, репортаж≥ та нариси, ¤к≥ друкувалис¤ в ц≥й газет≥, а також у московському «„ервоному флот≥», « азахстанськ≥й правд≥». Ѕрав участь у перш≥й творч≥й конференц≥њ письменник≥в ѕримор`¤. ≤ все ж л≥тература ще не усв≥домлювалас¤ ним ¤к головна справа житт¤, ¤к покликанн¤. ÷е прийшло п≥зн≥ше, в  риму.

« тихоокеанського узбережж¤ на берег чорноморський

≤ван ћельников ¤к демоб≥л≥зований мор¤к прињхав у листопад≥ 1951 року на буд≥вництво ѕ≥вн≥чно- римського каналу. …ого направили на спорудженн¤  —≥мферопольського водосховища ≥ —алг≥рськоњ зрошувальноњ системи. ѕрацювали на будов≥ ударними темпами, жили в наметах. ¬они сто¤ли на тому м≥сц≥, де нин≥ знаход¤тьс¤ корпуси “авр≥йського нац≥онального ун≥верситету ≥м. ¬.¬ернадського. ¬икористовуючи передов≥ методи, с≥мферопольц≥ в 1953 роц≥ зайн¤ли перше м≥сце у ¬сесоюзному змаганн≥ молодих буд≥вельник≥в. ≤ван працював екскаваторником, був комсоргом ц≥Їњ найб≥льшоњ в т≥ роки будови крањни. ¬ечорами продовжував навчанн¤, перерване в≥йною.

 оли буд≥вництво було завершено, в≥н у 1955 роц≥ поњхав з друз¤ми-механ≥заторами  на освоЇнн¤ ц≥линних земель  азахстану в  окчетавськ≥й област≥. ћел≥оративна бригада кримчан з травн¤ по листопад виконала два р≥чних плани з обводненн¤ нових ≥ старих с≥л краю. ƒенну норму механ≥затори перевиконували у в≥с≥м раз≥в. “ам, на ц≥лин≥, ≤.ћельников отримав атестат про середню школу ≥ в 29 рок≥в вступаЇ у  римський медичний ≥нститут. “од≥ ж, у студентськ≥ роки, була написана його перша документальна пов≥сть „Ѕ≥л¤ самого синього мо𤔠- про д≥тей одного з кращих в ”крањн≥ табор≥в з јлушти, де в≥н працював старшим вожатим.

ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ ≥нституту л≥кував хворих туберкульозом у санатор≥њ „—тарий  рим”. ѕрагнучи стати х≥рургом, навчавс¤ на прац¤х ћиколи јмосова, ¤кий курирував санатор≥й. « в≥дзнакою зак≥нчивши курс спец≥ал≥зац≥њ з фт≥з≥ох≥рург≥њ у ’арков≥, працював у ялтинському санатор≥њ „ƒолосси”, пот≥м – в одному з найб≥льших в ”крањн≥, заснованому ј.„еховим,  кл≥н≥чному санатор≥њ його ≥мен≥. ѕров≥в б≥льше двохсот усп≥шних операц≥й на грудн≥й кл≥тц≥. ѕац≥Їнти говорили: „Ќехай мене оперуЇ ≤ван  арпович. ¬≥н даЇ шанс на житт¤”.

” —≥мферопольському гарн≥зонному в≥йськовому госп≥тал≥, де працював 22 роки, в≥н вр¤товував людей уже здавалос¤ б у безнад≥йних ситуац≥¤х, вийн¤в одного разу  осколок м≥ни, ¤кий знаходивс¤ б≥л¤  серц¤. ѕо стопах батька п≥шов ≥ син ¬≥ктор, працюЇ л≥карем-травматологом.

Ћ≥н≥¤ вогню пройшла кр≥зь дит¤ч≥ душ≥

 ўе студентом-медиком навчаючись у л≥тоб`Їднанн≥ працювати з≥ словом, ≤ван почав сп≥вроб≥тничати з  римським рад≥о. ¬иходила тод≥ в еф≥р п≥вгодинна передача « римська п≥онер≥¤». ƒл¤ нењ ≥ готував в≥н матер≥али, роз`њжджаючи з репортером по всьому  риму. Ќаписав б≥льше дес¤ти телесценар≥њв. ∆урнал≥стика стала його другою профес≥Їю. ќдного разу в —тарому  риму запросили ћельникова на веч≥р „ѕам`¤тай њхн≥ ≥мена». “ам в≥н вперше почув про подвиги ёр≥¤ —то¤нова, познайомивс¤ з його мат≥р`ю ћариною √ригор≥вною. ¬есь веч≥р просид≥в у нењ в гост¤х, слухаючи њњ повну г≥ркоти розпов≥дь про долю син≥в, про те, що закатован≥ г≥тлер≥вц¤ми “ол¤ ≥ ћит¤ вважаютьс¤ зрадниками. ¬≥н загор≥вс¤ ≥деЇю встановити всю правду про юних п≥дп≥льник≥в ≥ партизан≥в —тарого  риму. Ѕагато раз≥в зустр≥чавс¤ з партизанами та учасниками п≥дп≥лл¤, листувавс¤ з ними. Ћист≥в над≥йшло б≥льше двохсот. «≥бран≥ матер≥али стали основою дл¤ невеликоњ пов≥ст≥. ¬она друкувалас¤ в к≥лькох номерах « римського комсомольц¤», а пот≥м – у «ѕ≥онерськ≥й правд≥».

Ќе вс≥ учасники тих под≥й воЇнних рок≥в погодилис¤ з викладом њх письменником. ≤ в≥н вир≥шив продовжити досл≥дженн¤. ѕрацював ц≥лих дес¤ть рок≥в. «а дозволом на публ≥кац≥ю нового розширеного рукопису представники  римського обкому компартњ ”крањни њздили нав≥ть у  ињв. ƒругий на м≥сц≥ ћельникова давно б здавс¤, вз¤вс¤ б за ≥ншу, б≥льш в≥дкриту дл¤ сусп≥льства тему. “≥льки не в≥н.  ≤ книга «ƒоки б`Їтьс¤ серце” за назвою першого нарису про брат≥в —то¤нових ≥ старокримських юних п≥дп≥льник≥в та партизан≥в вийшла у св≥т. ѕравда, рукопис все-таки скоротили вдв≥ч≥. Ѕуло це в 1969 роц≥, а в повному авторському вар≥ант≥ њњ опубл≥кували через дес¤ть рок≥в у Ѕолгар≥њ.

ѕисьменник продовжив збирати в≥домост≥ про подвиги юних солдат≥в ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни. ≤ кожен його пошук ув≥нчувавс¤  новим опов≥данн¤м чи пов≥стю. ѓх друкували газети ≥ журнали, траслювали по рад≥омовленню ≥ телебаченню, включали в колективн≥ зб≥рники.

“ворч≥стю ≤.ћельникова та його документальними опов≥данн¤ми зац≥кавилис¤ в  иЇв≥. « резолюц≥Їю ÷  комсомолу ”крањни його було направлено у видавництво „ћолодь”. “ам прочитали рукопис ≥ сказали автору: „ ¬ тебе л≥тературн≥ опов≥данн¤, а ми – сусп≥льно-пол≥тичне видавництво”. ѕереадресували њх  у „¬еселку”. ѕ`¤ть рок≥в рецензенти рекомендували переробити то одне, то ≥нше опов≥данн¤. Ќе давали книз≥ ходу. ј в 1991 роц≥ рукопис взагал≥ повернули назад автору ¤к л≥тературу комун≥стичноњ епохи,  пол≥граф≥чний наб≥р розсипали.

«абрав св≥й труд ≤.ћельников ≥ в≥ддав у ветеранську орган≥зац≥ю  риму. ѓњ голова – контр-адм≥рал ѕавло ћаксимов сказав йому тод≥: „ћи знайдемо можлив≥сть видати книгу в  риму”. ≤ в к≥нц≥ 1998 року таке р≥шенн¤ було прийн¤то. ¬оно стало чудовим подарунком письменнику в переддень Ќового року.

- ¬аш рукопис зайн¤в перше м≥сце  у конкурс≥ на виданн¤  соц≥ально значущоњ л≥тератури до 55-р≥чч¤ визволенн¤  риму в≥д фашистських окупант≥в, - сказали йому по телефону з –еспубл≥канського ком≥тету ј–  з ≥нформац≥њ. – ѕрињжджайте.

¬≥н швидко з≥бравс¤ ≥ поњхав з дружиною. —ам не м≥г, був тод≥ на чотири роки розбитий парал≥чем. ¬изначили обс¤г книги ≥ строки њњ випуску. ƒень ≥ н≥ч сид≥в письменник за робочим столом, переробл¤ючи книгу в≥дпов≥дно до нового часу. ≤ в 2000 роц≥ зб≥рник п≥д назвою «ѓм не вручали пов≥сток…» вийшов ≥з друку тиражем три тис¤ч≥ прим≥рник≥в. “екст наст≥льки сподобавс¤ читачам, що за один р≥к книга перевидавалас¤ ще три рази по три тис¤ч≥ прим≥рник≥в на замовленн¤ ћ≥н≥стерства осв≥ти ≥ науки ј– , —евастопольськоњ м≥ськоњ орган≥зац≥њ ветеран≥в. «а цю книгу в 2001 роц≥ ≤.ћельникову було присуджено ѕрем≥ю ј–  ≥ присвоЇно званн¤ заслуженого прац≥вника культури јвтономноњ –еспубл≥ки  рим.

«а дес¤ть рок≥в, що минули з часу першого виданн¤ цього зб≥рника, в≥н перевидававс¤ в≥с≥м раз≥в. ¬ останнЇ, восьме виданн¤ автор включив ш≥сть нових документальних розпов≥дей, написаних у 2009 – 2011 роках ≥ опубл≥кованих у ц≥ роки з продовженн¤м у к≥лькох номерах газети «‘лот ”крањни».  « 320 стор≥нок першого випуску у видавництв≥ «“авр≥¤» книга потовст≥шала до  550 стор≥нок за рахунок опов≥дань: ««апов≥даю вижити», «„апайонок», «ѕартизанська попелюшка», «√вард≥њ Їфрейтор», «Ќа чужому берез≥», «” п`¤тнадц¤ть д≥вочих рок≥в».

- я  багато раз≥в писав про ¬алентину  оз≥ну ¤к труд≥вницю, √еро¤ —оц≥ал≥стичноњ ѕрац≥, лауреата ƒержавноњ прем≥њ колишнього —оюзу. ¬она - Їдина в св≥т≥ догл¤дала сто тис¤ч курей-несучок на птахофабриц≥ «ѕ≥вденна», - прокоментував мен≥ ≤.ћельников. – ј в опов≥данн≥ «” п`¤тнадц¤ть д≥вочих рок≥в” вона вперше розкриваЇтьс¤ ¤к в≥дважна  розв≥дниц¤ ѕ≥вн≥чного з`Їднанн¤ партизан≥в  риму.

–озголос про цю книгу п≥шов по всьому —оюзу такий великий, що всерос≥йська газета «¬етеран –ос≥њ» оголосила конкурс кращих реценз≥й ≥ розпов≥дей школ¤р≥в про нењ. ј нагородою дл¤ переможц≥в – чотирьох учениць школи є8 з м≥ста Ѕалашово —аратовськоњ област≥ стала поњздка в  рим ≥ зустр≥ч з автором та його геро¤ми. ¬она в≥дбулас¤ в –ос≥йському культурному центр≥ —≥мферопол¤. ”чениц≥ з≥ своЇю вчителькою та письменником побували в ™впатор≥њ, јлушт≥ та —евастопол≥. ј через де¤кий час в≥н сам ≥з трьома  вже дорослими геро¤ми своњх опов≥дань був њхн≥м гостем на саратовськ≥й земл≥.

Ќа початку 2004 року за р≥шенн¤м парламенту  риму видаЇтьс¤ документальний роман ≤.ћельникова «—ини ≥дуть у б≥й», ¤кий в≥дразу ж став найб≥льш читабельною книгою року. ¬ –ос≥њ в≥н визнаний кращою книгою 2004 року на в≥йськово-патр≥отичну тему.

- ÷е головна мо¤ книга, - говорить письменник. – ¬она чотири рази видавалас¤ рос≥йською мовою, а нин≥ готуЇтьс¤ до друку украњнською њњ п`¤те виданн¤.

«а цю книгу автор, Їдиний серед рос≥йськомовних письменникв крањн —Ќƒ, удостоЇний двох диплом≥в – —оюзу письменник≥в –ос≥њ ««а служ≥нн¤ ¬≥тчизн≥» та ћ≥жнародноњ академ≥њ наук педагог≥чноњ осв≥ти ««а безц≥нний вклад в осв≥ту ≥ вихованн¤ покол≥нь патр≥от≥в ¬≥тчизни».

ќрл¤та вчатьс¤ високо л≥тати

≤нод≥ ¤ чую в≥д де¤ких критик≥в, що опов≥данн¤ про юних героњв ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни правдив≥, однак гордитис¤ тут н≥чим, тому що бути цього не повинно було, - пише у п≥сл¤мов≥ до книги «ѓм не вручали пов≥сток…» автор. —правд≥, антигуманно позбавл¤ти д≥тей дитинства. “а правом≥рно запитати: а житт¤ позбавл¤ти можна? јдже фашизм позбавл¤в д≥тей ≥ даху над головою, ≥ њж≥, ≥ тепла, ≥ батьк≥вськоњ ласки, ≥ права на осв≥ту, ≥ нав≥ть… самого житт¤. 

¬  ерч≥ фашистськ≥ окупанти наказали батькам в≥д≥слати д≥тей до школи. –ано-вранц≥ 245 д≥тей з книжками ≥ зошитами пустилис¤ в дорогу. ¬они б≥льше не повернулис¤.  оли фашист≥в вигнали, то за в≥с≥м к≥лометр≥в в≥д  ерч≥ у глибокому ¤ру на Ѕагер≥вському шосе було знайдено 245 труп≥в. ÷≥лий р≥в, заповнений дит¤чими т≥лами!

≤з книг ≤вана ћельникова читач≥ д≥знаютьс¤, ¤ких зв≥р¤чих катувань зазнали в≥д г≥тлер≥вц≥в   “ол¤ ≥ ћит¤ —то¤нови, —ерг≥й “алдик≥н ≥ √ена —убот≥н, Ћьон¤ ƒимченко ≥ пол≥ський √аврош –  лимко  адюк. ј що чекало на тих, кого в≥дправл¤ли в Ќ≥меччину, в колону до ¤ких потрапив ћиколка  рупський?.. ” кращому випадку – рабська прац¤, у г≥ршому -  табори смерт≥… ѕроти цього й боролис¤ д≥ти разом з батьками, в≥дстоюючи своЇ право на в≥льне ≥ щасливе житт¤ в своњй крањн≥.

ƒв≥ третини книги «ѓм не вручали пов≥сток…»  – це розпов≥д≥ про син≥в ≥ дочок фронтових арм≥йських полк≥в. —евастопольська д≥вчинка «≥на ѕодольська у тринадц¤ть рок≥в захищаЇ р≥дне м≥сто в≥д фашист≥в, а через к≥лька м≥с¤ц≥в п≥д  ерчю стаЇ лейтенантом медичноњ служби. ќднак вона в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д оф≥церського званн¤, йде на фронт р¤довим б≥йцем ≥ стаЇ Їдиною в св≥т≥ 14-р≥чною д≥вчинкою – вод≥Їм танка “-34! ¬она оволод≥ла ц≥Їю профес≥Їю лише дл¤ чолов≥к≥в всупереч арм≥йським правилам ≥ п≥д “ернополем отримала званн¤ гвард≥њ сержанта танкових в≥йськ.

 омандиром протитанковоњ гармати стала юний старший сержант-артилерист Ћера —околова. Ќа њњ рахунку – дес¤тки п≥дбитих фашистських танк≥в. «а героњзм њњ нагороджено трьома орденами ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни ≥ двадц¤тьма медал¤ми,  в тому числ≥ медаллю ««а в≥двагу». “ома ¬оловик була Їдиною 14-р≥чною д≥вчинкою серед прославлених на ц≥лий св≥т героњв «ћалоњ земл≥». ” неповних 17 рок≥в повернулас¤ з фронту до себе додому в —≥мферополь «≥на –ад≥онова з чотирма бойовими орденами ≥ двадц¤тьма медал¤ми солдатськоњ доблест≥. ™ особлив≥ заслуги на в≥йн≥ в партизанки  ат≥  ириленко, юноњ сан≥тарки госп≥талю ¬ал≥ “аран та операц≥йноњ сестри фронтового госп≥талю ¬ал≥ ≤вановоњ. 

ЌемаЇ р≥вних  серед усього загону арм≥йських хлопчик≥в подвигу в≥йськових розв≥дник≥в —ашка Ѕондарчука ≥ ѕавлика Ћариш≥кна. ѕрославленому мор¤ку ¬≥т≥ —авченку не було й 14 рок≥в, коли в≥н захищав «ћалу землю» в склад≥ 393 окремого батальйону морськоњ п≥хоти, брав участь у визволенн≥ Ѕолгар≥њ. ’лопчик з  раснодарського краю ћиколка  рупський став хоробрим кримським партизаном. ј ¬ал¤  отик – Їдиний в ”крањн≥ п≥дл≥ток, удостоЇний за св≥й подвиг  званн¤ √еро¤ –ад¤нського —оюзу.

Ѕув б≥ль в≥д утрат. ќднак багатьох в≥йна провела живими через сто смертей ≥, п≥знавши солдатську долю, вони тепер сам≥ розпов≥дають про нењ правду сучасним д≥т¤м. —к≥льки радост≥ було, коли ≤.ћельников прињжджав на так≥ зустр≥ч≥ з геро¤ми своњх книжок! ¬они  були почесними гост¤ми «јртека» ≥ «ћолодоњ гвард≥њ», почесними делегатами зльот≥в школ¤р≥в   риму та ”крањни. ѕ≥сл¤ виходу своЇњ першоњ книги «Ѕ≥л¤  самого синього мо𤻠в 1960 роц≥ њњ автор проводив  по 150 лекц≥й у р≥к. ≤ цей лекц≥йний практикум продовжуЇтьс¤ ним ≥ нин≥, лише географ≥чн≥ рамки його розширилис¤, давно перетнувши меж≥ п≥вострова. ¬ 2009 роц≥, наприклад, ≤.ћельников на запрошенн¤ губернатора побував у  урськ≥й област≥, де зн¤ли про нього ф≥льм. ¬иступав у ЅЇлгород≥,  раснодар≥, Ќоворос≥йську та ћоскв≥. Ќа замовленн¤ ћ≥носв≥ти ћоскви було видано його книгу  «»м не вручали повесток…» рос≥йською мовою.

” 2010 роц≥ пров≥в б≥льше двадц¤ти зустр≥чей у Ѕ≥лорус≥, у 2011 – в р≥зних рег≥онах ”крањни. ¬есною 2012 року зд≥йснив презентац≥ю своњх книг у школах  иЇва та ќдеси. Ќин≥ письменник творчо опрацьовуЇ укладений ним ≥ виданий у 2008 роц≥ колективний зб≥рник «¬они захищали ¬≥тчизну». ѕоловину обс¤гу – двадц¤ть друкованих аркуш≥в займають його тринадц¤ть опов≥дань. ƒоповнен≥ новими творами, вони будуть видан≥ авторською книгою « рањну закрили собою».

- ѕ≥д час зустр≥чей з школ¤рами ¤ ще  ≥ ще раз переконуюс¤ в тому, що тематика про д≥тей-героњв ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни дуже потр≥бна нашим д≥т¤м, ¤кщо ми хочемо, щоб вони виросли розумними, мужн≥ми, см≥ливими, чесними, мали в своЇму серц≥ доброту, повагу до р≥дних, до вс≥х, хто допомагаЇ њм стати майбутн≥м своЇњ крањни, - говорить письменник. - ≤ думаЇтьс¤ мен≥, що заради цих д≥тей, ¤ким так хочетьс¤ бути схожими на син≥в ≥ дочок полк≥в, варто було присв¤тити своЇ житт¤ пошукам нев≥домих юних героњв. —отн≥ довгих ≥ коротких дор≥г. —отн≥ зустр≥чей з р≥дними, близькими тих юних героњв, хто не повернувс¤ з в≥йни, розмови з њхн≥ми друз¤ми, командирами, однополчанами. «устр≥ч≥ з синами ≥ дочками полк≥в, ¤ким пощастило повернутис¤ додому. ¬се дл¤ того, щоб записати њхн≥ спогади, в≥дтворити героњчне минуле п≥дл≥тк≥в, ¤ким не вручали пов≥сток. ћоњ д≥ти-героњ – ≥сторичн≥, реальн≥. ¬се, що написано мною, - под¤ка њм, пам`¤ть про них.

¬алентина Ќј—“≤Ќј