Я вдячна долі

21.01.2013 | 10:56

В січні цього року, до Дня Соборності України, у Мелітопольському міському краєзнавчому музеї відкрилась постійно діюча виставка робіт Віри Сергіїни Роїк.

«Я вдячна долі за те, що мене завжди оточують творчі люди, яким зовсім не байдужа моя творчість». Ці слова належать В. С. Роїк, кримській вишивальниці, людині натхненній, Герою України. І додає: «Все життя мене супроводжує краса. Краса вишивок і картин, краса будівель, площ, пам'ятників, краса природи, природна і душевна краса людини».

Одного травневого дня відбулась зустріч двох небайдужих людей – Віри Сергіївни Роїк і Володимира Івановича Різника, почесного громадянина міста Мелітополя, лікаря, дослідника, письменника, митця, закоханого у свій рідний край, небайдужого до будь-якого прояву краси. А було це так. Володимир Іванович разом з академіком П. В. Вольвачем вирушили потягом  на черговий симпозіум. Сусідами по купе була родина Роїк, яких Петро Васильович добре знав. Так відбулось знайомство, яке переросло у довгі роки дружби. Їхали до Дніпропетровська. Віра Сергіївна розповіла про себе, показала деякі свої роботи.

Красу не можна приховати, нею потрібно ділитися. Тому тоді, за сприянням В.І.Різника, була організована перша у Мелітополі виставка робіт знаменитої вишивальниці. До цього часу у краєзнавчому музеї зберігаються буклети і афіші 2007 року.

Історія Мелітопольського міського краєзнавчого музею почалась з 1900 року, коли Мелітопольське земство придбало чучела птахів. В 1910 році  до них додали колекцію реального училища. В 1911 році у Лубнах Полтавської області в родині Лідії і Сергія Сосюрко народилась дівчинка Віра. Всі ці події відбувались у царській Росії.

В 1921 році відкрився Мелітопольський краєвий музей. Віра навчалась у Полтавській  державній  Маріїнській жіночій гімназії. Потім війна і життя при радянській владі – людини і музею, об’єднаних поки що тільки плином епох. «А потрібно зовсім не багато:  ... щоб від зустрічі з мистецтвом людям ставало краще, відступала сірість буття або безвихідь життя, щоб вони прагнули до прекрасного і на основі цього ростили своїх дітей у  любові, доброті, справедливості, в надії, що, подорослівши, вони створять гармонійне суспільство» (книга В. Роїк «Мелодії на полотні», 2012). Ця життєва позиція однаково застосовна і зрозуміла і для автора цих слів  і для працівників музею. Це був період становлення Віри Роїк -  майстрині декоративно - прикладного мистецтва, яка «свої думки не залишала собі, а вчила дітей та дорослих», запалювала  «маленьку іскорку разом з польотом фантазії» в інших, творчий шлях - особистий і разом з учнями. Це був період становлення Мелітопольського музею, як краєзнавчого, праці, спрямованої  на дбайливе збереження історії  і краси, створеної людьми майстерними.

Далі роки незалежності України. Зустріч творця краси і тих, хто її пропагує і зберігає для нащадків. У Віри Сергіївни склалися добрі стосунки з художником  Прохіним Валерієм Івановичем (митці порозумілись відразу) і з усіма працівниками музею. У подальшому Віра Сергіївна неодноразово бувала на Мелітопольщині, а Володимира Івановича вважала своїм другим сином - дуже любила, коли він бував у неї в Сімферополі. Вадим Михайлович Роїк пригадує, що на початку знайомства, проїжджаючи Мелітополь, мама вважала незручним відвідувати родину В.І.Різника, а потім, зблизившись з ними, як з рідними, навіть наказувала: «Ти ж дивись- заїдь!».

Володимир Іванович допоміг організувати тур виставок  по Україні, щоб якомога більше людей побачили роботи В. С. Роїк, створену нею кримську вишивку з притаманною особливістю моря, сонця, гір і винограду. Україна завжди славилась своїми вишиванками – у кожному регіоні, починаючи із Запоріжжя  і до Лубен,  очі місцевих майстринь вихоплювали  признаки вишивки свого регіону, бо Віра Сергіївна знала  і володіла технікою практично кожного  куточка країни; і бачили новий, роїківській орнамент, на створювання якого вона мала право, як художник.

«Ця жінка вишивала Україну» - так названо постійно діючу виставку великої майстрині, яку нещодавно відкрито у музеї. Вона покликана зберегти для нащадків те, що вже створено, і запалити «світле полум'я, яке торкнеться найпотаємніших куточків душі»,  надихне інших майстринь на творчу працю у гармонійному суспільстві.

У тому, що ця виставка відкрита, заслуга перш за все обох синів – рідного В.М. Роїка і названого - В.І. Різника, а також Всеукраїнського інформаційно-культурного центру і його генерального директора В.Е. Єрмакова,  П.Г Вольвача, товариства краєзнавців Мелітопольщини, Відділу культури міста Мелітополя і його завідувача Н.А. Іванової , директора музею Л.Р. Ібрагімової  і співпрацівників.

Людина жива, поки про неї пам’ятають. Так  нехай же живуть людина і краса, створена нею, будівля і краса, що в ній зберігається. Будівля, яка завжди буде наповнена небайдужими творчими людьми, і людина, яка вдячна долі.

Валентина МЕЛЬНИК