Степ на плечах тримають атланти

04.05.2012 | 11:12

            Чиї ми діти та онуки, де наші витоки, якими були пращури, що з їхнього досвіду можна взяти в дорогу власну, народу та України як держави? Відповіді на ці запитання можна знайти в нашому минулому, зокрема, в часовому відрізку подій, що розгорталися у Подніпров`ї та Криму в період з ІІІ століття до нової ери і до ІІІ тисячоліття, - стверджує автор збірки прозових і поетичних творів „Пісня амазонки”, виданої в 2011 році,  Віктор Стус. Він сам родом із цих країв: народився в с.Михайлівському, а дитячі роки пройшли в с.Трудовому Новомиколаївського району Запорізької області. Закінчив відділення радіології Дніпропетровського механічного технікуму і філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Працював у районних періодичних виданнях Дніпропетровської та Запорізької областей.

 У Криму – з 1980 року. Два роки працював заступником, а потім, до 1997 року - головним редактором газети „Судацький вісник”. Після переїзду в Сімферополь був співробітником кількох всеукраїнських видань – „Комсомольська правда” в Україні”, „Труд”, „Демократична Україна”, „Кримська світлиця” та інших, нині – оглядач „Кримської газети”. Тричі виборював першість у всекримських конкурсах „Срібне перо”, нагороджений срібною медаллю Нестора Літописця як лауреат всеукраїнського конкурсу „Економіка очима журналіста”. У 2008 році в республіканському творчому конкурсі став переможцем у номінації „Журналіст року”, а в  2009-у – „Журналіст року друкованих ЗМІ”. Заслужений журналіст України та Автономної Республіки Крим.

Звернення  Віктора Стуса до історії та міфології не випадкове. Прийдешнє, на його думку, починається в минулому: щось у далекому, щось – у близькому. Про це, зокрема, говорили древні волхви, відуни, маги, пророки. Події, що відображені в повісті-легенді „Цариця Амага – донька мага”, якою відкривається збірка „Пісня амазонки”,  відбуваються в першій чверті шостого тисячоліття від створення світу, а точніше – за триста років до нової ери на землях Тавриди, нижнього Подніпров`я та північного Причорномор`я. Саме в ті часи Скіфія втратила силу, а Сарматія її набирала, особливо в період царювання Амаги, ватажка роксоланів. Вона запам`яталася сучасникам тим, що з невеликим загоном увірвалася в Неаполь Скіфський (нині Сімферополь), розправилася з  володарем і передала владу в руки його синові. Це був єдиний в історії столиці могутніх царських скіфів випадок вирішення родинних чвар таким військовим способом і захоплення її під проводом жінки. Він підтверджує ім`я сарматів – цар-мати. Їх вважають нащадками степових амазонок, косачок, поляниць – сміливих, витривалих, кмітливих і чарівних, схожих на сучасних українок.

Чимало дійсних фактів, легенд, звичаїв, обрядів та вірувань степових народів використав Віктор Стус у своєму романі „Помста атлантів. Стріла для мудреця”, що вийшов друком у 2012 році обсягом понад 360 сторінок. Його можна назвати історико-міфо-езотеричним. Всі події розгортаються в історичній площині УІ століття до нової ери на території Великої Скіфії, яку ще в ті часи називали Араттою, Кіммерією, Сколотією, Русією, Славією. На сучасних картах – це в основному південні регіони України, а також Греції, Єгипту, країн Малої Азії. Чимало місця займають билиці та міфи про Атлантиду, легендарну острівну рабовласницьку державу, що існувала за 9,5 тисячі років до нової ери. Після виверження вулкану небаченої сили гігантські хвилі поглинули її за один день.

У романі зображені реальні люди: скіфські князі – Вепр-Гнур Ішпакай, його син Савлій, афінський архонт і філософ Солон, цар Лідії Крез, володар Персії Кір ІІ Великий, поети з острова Лесбос – Сапфо та Алкей, скіфський лікар в Афінах Токсарис, байкар Езоп. Центральна постать твору – скіфський княжич Анахарсіс-Онохарко, якому за рішенням ради старійшин і віче було доручено очолити так зване Велике Скіфське Посольство до Греції у 588 році до нового літочислення. У 2012 році виповнюється 2600 років від початку цієї благородної місії. Як людину неординарну, обдаровану, освічену, Анахарсіса часто називають одним із семи найвизначніших мудреців античного світу. Він обирався членом афінської ради старійшин, неодноразово ставав переможцем Олімпійських ігор, чимало зробив для примирення воюючих країн. Був відважним мандрівником-дослідником. Однак на батьківщині, у рідній Сколотії, ім`я видатного земляка пішло у небуття. Чому? Про це детально розповідається в романі. Життя Анахарсіса обірвалося трагічно: після повернення  з багаторічних поневірянь у рідні краї його з лука вбив брат Савлій.

На зустрічі в літературній вітальні Всеукраїнського інформаційно-культурного центру Віктор Стус розповів, що на вибір подій, покладених в основу роману, вплинула журналістська допитливість та інтерес до історії рідного краю. Нижнє Подніпров`я та Причорномор`я часто називають Диким полем, де нібито переміщувалися в різних напрямках і випасали  худобу „недорозвинуті” кочівники. Однак В.Стус вважає, що це помилкова думка, інакше де б узялися тисячі величних курганів, розкиданих у степах. Не може не вражати на березі річки Молочної поблизу Мелітополя бескеття Кам`яної Могили з написами та малюнками, яким не менше двадцяти тисячоліть.

Позбавити історію України хоч кількох „білих плям” з чорною ознакою власноручно В.Стуса надихнули матеріали дослідників давнини, перш за все  Юрія Шилова, Сергія Плачинди, Олекси Воропая, Олександра Асова, Юрія Пєтухова та інших, а також проект газети „День” – „Україна Incognita”. Саме після ознайомлення з ними з`явилися на світ його повість „Цариця Амага – донька мага”, оповідання „Пісня амазонки”, „Таврські сходи”, „Дива Стефана Сурозького”. Тоді ж  довідався про фрагменти з життя Анахарсіса або, як його називали в Сколотії, Онохарка (жив, за неточними даними, з 613 по 546 рік до нової ери). Чим глибше вникав В.Стус у події та вчинки людей для того, щоб бути вільними, а значить – щасливими, тим більше знаходив співзвучностей з реаліями сьогоднішніми, ще раз пересвідчившись, що минувшина – великий учитель.

У сюжетних лініях інших оповідань і новел із збірки „Пісня амазонки” автор використав факти з власного дитинства, а в канву оповідання „Чумацький шлях” ввів розповідь діда Данила, сільського сторожа, про громадянську війну і Повстанську армію Нестора Махна, штаб якої знаходився в Гуляй-Полі, до якого від їхнього села навпростець – тридцять кілометрів. У неї ввійшли також казка для дітей „Пригоди Козлика”, етюди, близько двадцяти байок у прозі, епіграми, спортивні усмішки та вірші „Із ліричного зошита”. Окремі з них прозвучали у виконанні автора та заслуженого артиста Автономної Республіки Крим Аркадія Вакуленка.

В.Стус розповів про окремі подробиці творчого процесу над книгами, поєднання історичних подій та осіб з художнім вимислом, взаємини кохання персонажів із стародавніми звичаями та обрядами заручин,  використання в сюжетах чаклунських ритуалів і вірувань предків у двійників, перетворення людей у птахів, наведення мани та інші фантастичні моменти. Нещодавно він завершив роботу ще над однією історичною повістю - „Чуні”, яка, без сумніву, викличе в читачів таку ж зацікавленість, як і попередні.

...У Кримському природному заповіднику біля підніжжя гори Роман-Кош знаходиться близько сотні плит з піщанику. Це плоскі дахи дольменів – стародавніх поховальних споруд у вигляді величезних кам`яних брил і плат, поставлених вертикально, які за тисячоліття вгрузли в землю, на поверхні залишилися лише горизонтальні перекриття. За легендами, протягом Сварожого Кола (двадцять тисяч років) саме в таких „хатинах” арійсько-руські волхви залишали великі знання для нащадків, що навчали жити за правдою. Їхнім послідовником був видатний син Русі – Анахарсіс, а також сотні інших відомих і невідомих мудреців і героїв нашої Вітчизни. Розповісти про них, вважає Віктор Стус, - значить повернути народу пам`ять, славу і силу.

ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ

на Павленка, 48