- Коли я вперше зіграла на фортепіано вокальний твір „Затремтіли струни” нового тоді для мене композитора Василя Безкоровайного, то зрозуміла, що він написаний ніби для мене. Не треба робити і транскрипцію, - сказала заслужена артистка України Наталя Безкоровайна, яка першою відкрила для українських слухачів сім із більш як сорока створених ним солоспівів, записавши їх із оркестром народних інструментів Національної радіокомпанії України у 2002 році на компакт-диску під такою ж назвою, який увійшов до золотої колекції українського музичного мистецтва. – Його мелодія торкалася всіх струн серця, очищала душу. Це була глибоко національна музика.

І так можна сказати про всі понад 350 різножанрових творів цього українського композитора, мистецька палітра якого після багатьох років невідомості і забутості стає нині в умовах української державності надбанням тих, для кого вона написана, кому служила його муза все життя. Він народився у 1880 році в Тернополі. Тут та інших містах Західної України сформувався і розвинувся його музичний талант, розпочалася творча діяльність, останні більше двадцяти років якої пройшли за кордоном.

Нова зустріч з творчістю Василя Безкоровайного відбулася в залі мистецтв Кримської республіканської універсальної наукової бібліотеки ім. І.Франка не випадково. На слова поетичного твору Івана Франка „Гей, хто на світі?” він написав свій перший твір для мішаного хору з баритоновим соло.

Цього разу в аудиторії слухачів поряд з дорослими були і діти – учні музичних шкіл Сімферополя. Саме для них, юних музикантів, які опановують техніку гри на такому інструменті, як фортепіано, призначено новий нотний збірник „П`єси на українські теми для фортепіано в чотири руки”, презентацію якого провело Сімферопольське міське науково-творче товариство ім. Василя Безкоровайного спільно з Всеукраїнським інформаційно-культурним центром в рамках відзначення в цьому році, оголошеним Організацією Об`єднаних Націй роком культури, 130-річчя від дня народження композитора. Це вже третє видання товариством в Україні його музичної спадщини. Воно здійснено в пам`ять про доктора медицини Євгена Стецьківа (1921 – 2009) – зятя композитора. Два перших збірники – „Українські думки” для скрипки і фортепіано і „Сонати для фортепіано” були видані при його сприянні.

Над поповненням фортепіанного педагогічного репертуару В. Безкоровайний почав працювати ще в 30-х роках минулого століття. Його тоді в західних областях України було дуже мало і він написав кілька п`єс для дітей, тематична і дидактична спрямованість яких, опора на національний фольклор споріднюють їх з аналогічними львівськими виданнями того періоду - фортепіанними мініатюрами В.Барвінського, Н.Нижанківського, М.Колесси.

Активну творчу і громадську діяльність музиканта і педагога, засновника першої в Галичині музичної школи в Станіславі (нині Івано-Франківську) та інших містах не схвалювала польська влада і дуже часто переводила його з місця на місце: зі Львова в Золочів, Тернопіль, Тарнов... Наприкінці 1938 року В.Безкоровайний з дружиною Стефанією Стебницькою, скрипачкою за фахом, і двома дітьми – Неонілою і Любомиром повернувся назад у Львів – місто своєї студентської юності, де навчався на філологічному факультеті університету, в консерваторії, і почав співпрацювати з українським театром під керівництвом В.Блавацького. З його трупою у зв`язку з різними обставинами, в основному рятуючись від репресій, яких зазнало в 40-х роках багато музикантів, він емігрував у 1944 році на Захід: спочатку в австрійське місто Габльонц, де брав активну участь в українському концертному житті, а з 1949 року і до кінця свого життя (1966 року) проживав і працював у місті Буффало штату Нью-Йорк (США). Опинившись в еміграції, українська творча еліта - Р.Савицький, В.Витвицький, І.Соневицький, А.Рудницький, В.Безкоровайний, З. Лисько, В.Грудин, М.Фоменко та інші змушені були самоідентифікуватися за своїм покликанням і розгорнули багатогранну діяльність для розвитку освіти та мистецтва серед своєї громади. Вони зробили вагомий внесок у пропагування українського мистецтва в світі, створили міцне підґрунтя для розвитку національних засад у музичній освіті українців за кордоном. Звернення до національних традицій, використання українських народних мелодій в основі фортепіанних композицій для дітей є своєрідним поверненням до рідної культури, адже, за словами композитора А.Кос-Анатольського „...українська пісня завжди була останнім бар`єром, який боронив нас перед втратою національного самоусвідомлення”.

Фортепіанна педагогічна література українського зарубіжжя не лише забезпечувала навчальний процес у музичній культурі діаспори в другій половині 20-го століття, але й, за оцінкою доктора мистецтвознавства, професора, завідувача кафедри історії музики Львівської національної музичної академії ім. М.Лисенка Любові Кияновської, яка написала рецензію до нового нотного збірника Василя Безкоровайного, заслуговує на увагу щодо використання в сучасному вітчизняному педагогічному репертуарі. Багато своїх творів, основну частину яких композитор написав, уже перебуваючи в еміграції, він запропонував як дидактичний матеріал, розподілений на шість років навчання залежно від рівня складності п`єс. Серед них – авторські обробки українських народних пісень і танців, а також власні твори. В їх створенні автор звертався до побутових жанрів і спирався на синтез традицій українського фольклору та стилістики західноєвропейської музики кінця 19-го століття, зокрема, він використовував українські жартівливі, ліричні, повстанські, стрілецькі, маршові, колискові пісні, традиційні народні танцювальні мелодії гопака, козачка, аркана, гуцулки, коломийки, думки, тропака, п`єси календарно-обрядового циклу і лірико-епічного жанру - думи. Деякі твори він переклав для фортепіано з цитри.

В.Безкоровайний використав пісенний жанр не лише у вигляді обробки фольклорного матеріалу, а й такий його різновид, як „пісня без слів”, продовжуючи таким чином традицію західноєвропейського романтизму, започатковану Ф.Мендельсоном-Бартольді і розвинуту в творчості українських композиторів М.Лисенка, С.Людкевича, Д.Січинського, Я.Степового, В.Барвінського, Б.Кудрика. Яскравого національного колориту композитор надавав вальсу, ноктюрну, поемі, які побутували в західноєвропейській музиці 19-го століття, а в Україні набули поширення в 20-у. Його відповіддю на новомодні тенденції епохи стало поєднання у своїх творах ладогармонійних та інтонаційних особливостей народної музики із запальною ритмікою популярного на той час танго.

За традицією, започаткованою західноєвропейськими композиторами Й.Бахом, Л.Моцартом, Р.Шуманом, К.Дебюссі, присвячувати свої твори дітям, В.Безкоровайний написав для власних дітей та онуків Роми і Андрія чотири п`єси – два танці і два вальси асоціативно-зображувального характеру, які викликають в уяві конкретний образ. Для фортепіано призначено і його твори великої форми – сонатини, сонати та оперета-казка „Червона Шапочка”, весь музичний матеріал якої побудований на національному, зокрема, гуцульському фольклорі. А щоб перекласти українські народні мелодії для ансамблевого виконання, В.Безкоровайний використав як фольклор, так і новотвори 20-го століття – стрілецькі та повстанські пісні, які впродовж тривалого часу були забороненими для вивчення.

Внучатий племінник композитора Богдан Безкоровайний, заслужений працівник культури України, голова науково-творчого товариства ім. Василя Безкоровайного, який уклав новий нотний збірник „П`єси на українські теми для фортепіано в чотири руки”, розповів, що спочатку ним було підготовлено до видання дев`ять творів композитора. Але в процесі дослідно-пошукової роботи, яку він проводить більше двадцяти років, йому вдалося знайти ще три.

Збірник упорядкований за принципом складності п`єс з поданням в авторській редакції динамічних, темпових, артикуляційних вказівок і фрагментів нотних рукописів композитора, що дає можливість дізнатися про стиль його творчої роботи. Композиції, які представляють широку жанрово-стилістичну палітру: гімн, романс, вальс, українські народні жартівливі пісні, колядки, вирізняються простотою побудови, лаконічністю викладу, ясністю гармонічної мови, піаністичною зручністю. Незважаючи на те, що партія першого фортепіано виконує солюючу функцію, а другого - акомпануючу, вони обидві є рівноцінними щодо ступеня піаністичної складності. Майже в кожній п`єсі є вступ і кінцівка, що, за оцінкою мистецтвознавців, дає підстави провести аналогію з традицією домашнього музикування української інтелігенції 19-го – початку 20-го століть, коли колективне виконання членами родини вокального твору супроводжувалося фортепіанним акомпанементом з обов`язковим інструментальним програшем. Із задоволенням грають в ансамблі, за словами вчительки Сімферопольської музичної школи №1 Жанни Чубун, і її вихованці. На презентації збірника учениці Злата Семенова і Олена Батлук виконали в парі з Веронікою Євдокимовою дві п`єси композитора В.Безкоровайного – „Вийшли в поле косарі” та „Вільхівка”. Вони першими і отримали в подарунок від видавців нове нотне видання, яке незабаром надійде в усі музичні школи Сімферополя. За оцінкою рецензентів – Любомира Філоненка, кандидата педагогічних наук, доцента, завідувача кафедри музикознавства та фортепіано Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка і Ганни Карась, кандидата педагогічних наук, доцента Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, заслуженого працівника культури України, воно поповнює українську фортепіанну педагогічну літературу новими ансамблевими п`єсами і має практичне значення – може використовуватися як педагогічний репертуар у навчальному процесі дитячих музичних шкіл у класі ансамблевої гри на фортепіано, як основа для концертного репертуару; пізнавальне – знайомить із зразками національної музики і творчістю українського композитора; виховне – прищеплює почуття любові до національної музичної спадщини і рідного краю.

Завершальним акордом на цьому святі музики українського композитора, диригента, піаніста і громадського діяча В.Безкоровайного став виступ заслуженої артистки України, солістки Кримської філармонії Наталі Безкоровайної, яка виконала в супроводі концертмейстера Тетяни Єрмакової два його солоспіви - „Затремтіли струни” і „Де ж ти, листочку?”.

Підготовкою до друку повної музичної спадщини композитора в цьому вокальному жанрі, що стане наступним видавничим проектом, товариство планує продовжити свою роботу над відродженням на мистецькій ниві, в українському мистецтвознавстві та педагогіці імені цього талановитого композитора, музика якого після довгої дороги додому повертається з його великою любов`ю до своїх джерел, традицій і рідної землі.