Народився Олег Вікторович у 1953 році у Татарстані, хоча сам родом з Феодосії. Його мати була направлена туди за розподіленням після закінчення інституту. У Феодосії він пішов до школи. Після закінчення восьмого класу вступив до Київського вищого училища ім. О. Суворова. Це був 1968 рік. Провчився там з 9-го до 11-го класу. По закінченню отримав свідоцтва про середню освіту та військового перекладача з французької мови. Далі був направлений до Ленінградського вищого артилерійського училища. Тоді п’ять років відслужив на Далекому Сході, два роки – в Тульчині Вінницької області, п’ять років – у Німеччині.
Службу закінчував в Яворові Львівської області, де три роки обіймав посаду командира артилерійського дивізіону в танковому полку. У тридцять шість років він звільнився за скороченням кадрів, а з 1990 року став підполковником запасу.
На початку 1990-х років Олег Вікторович працював на Львівському заводі «Автонавантажувач» та Новояворівському автобусному підприємстві інженером з охорони праці, після чого повернувся додому, у Феодосію, де очолив приватне підприємство «Фора». Потім вступив до Феодосійської міської організації «Просвіта».
Невдовзі Олега Вікторовича Фомушкіна було призначено головою Кримської організації Української Народної Партії (УНП). У Криму створено 26 районних організацій УНП. В кожному регіоні півострова є партійна структура. Всі голови районних організацій – люди з вищою освітою. Крім цього, видається газета «Кримське слово».
У 2000 році була створена Спілка власників землі для захисту селян. Сьогодні ж УНП є структурою блоку «Наша Україна». Тому партія бере активну участь у виборчій кампанії. Але є ще багато перешкод.
Організація, яку очолює Олег Вікторович, активно працює в галузі освіти: відкриває україномовні класи. Але тут спротив чинить громадськість. Ситуація трагічна: люди змушені боротися за власні ж конституційні права. Українська ідея сьогодні не в моді.
На думку Олега Вікторовича, українська мова в Криму не займає того місця, яке їй по праву належить. Бо, найперше, мовний закон повинен стосуватися закладів освіти. Взяти хоча б сьогоднішню ситуацію в українській школі. Хіба є ще десь країна, де б учнів питали, чи хочуть вони вивчати рідну мову? В українську гімназію набирають школярів за конкурсом. 25% мешканців Криму – українці, але українською мовою навчається менше 2%. Держава не сприяє поширенню своєї ж таки мови.
Таврійський університет має статус національного. Але для якої нації він готує своїх фахівців? Коли закидають, що немає викладацького складу, то варто нагадати, що за 18 років незалежності можна підготувати фахівця для україномовних шкіл.
Крім критики, є в Олега Вікторовича й конкретні пропозиції щодо поширення української мови. Насамперед, необхідно дотримуватися законів. Чому, наприклад, українське військо спілкується іноземною мовою? Одного разу Олег Вікторович розмовляв з матросом з корабля «Гетьман Сагайдачний». Хлопець прослужив у військово-морських силах півтора року. Він не знає жодного українського слова. Хлопці з західних регіонів потрапляють на флот. Тут витравлюють українську мову, примушують розмовляти російською.
Так, у нас існують закони, але цього мало. Їх ще потрібно дотримуватись. Людина у формі зобов’язана спілкуватися державною мовою. Безперечно державна мова потребує підтримки, як з боку уряду, так і з боку громадян.
І все ж Олег Вікторович протистоїть русифікації Криму. Він просто робить те, що повинен, те, до чого кличе здоровий глузд свідомого українця. Закладає цеглинки патріотизму з вірою у справу, до якої лежить серце.
