З АУКЦІОНУ ДО ШЛЮБУ

Німці – люди дуже темпераментні і романтичні, їхні весільні, а вірніше, перед весільні традиції переконують в цьому. У Бремені існує декілька таких найпопулярніших традицій. Кожна з них містить у собі разом зі славетним практицизмом ще й велику долю гумору.

Аукціон наречених – перша сходинка до омріяного шлюбу. Відбувається він на сходах до собору Святого Петра, однієї з центральних будівель старого міста. Суть  в тому, що неодружений парубок у віці тридцяти років виставляється на вселюдний розгляд, щоб незаміжні дівчата дізналися про потенційного нареченого. Цей обряд вважається справжнім святом. Влаштовують його дбайливі друзі. Головне завдання героя – підмітати навмисно засмічені різнокольоровим конфетті сходи собору, поки його сердешні товариші у повен голос зазивають дівчат, співають, жартують, пригощають перехожих солодощами, одним словом – роблять усе можливе, щоб привернути увагу. Дійство триває до тих пір, поки одна з дівчат згодиться поцілувати парубка. І хто знає, можливо, саме вона стане його дружиною. До речі, ця традиція вважається не лише чоловічою - все частіше влаштовуються і «дівочі аукціони».

Після того, як усі перепони подолано і все підготовлено до весілля, настає черга наступної традиції – збирання сімейного бюджету. Ініціатори – знову ж таки сердешні друзі. З боку нареченого – парубки, з боку нареченої – дівчата. Всі разом вони вирушають на здобуття грошей для молодої сім’ї. Знову ж, щоб привернути увагу, вони перевдягаються в карнавальні костюми, важливо, щоб уся компанія була вбрана в одному стилі. Найчастіше це бувають костюми бджіл, кошенят, навіть – футбольні форми. Головне – щоб було яскраво та виділялося з юрби. Деякі відчайдухи зважуються навіть на роздягання, у разі розбігу у думках стосовно стилю костюмів або відсутності останніх. Жіноча частина команди виконує в такому випадку функцію перенесення одягу.

З усіх учасників одного обирають продавцем, який носить скриньку зі скарбами. А скарби - це все, що завгодно: ляльки, брелоки, прикраси, солодощі. Вони пропонуються покупцям за таку ціну, яку ті готові віддати для підтримки молодят.

Тим часом, поки молодь думає про майбутнє, батьки і старші родичі наречених збираються в домі батьків парубка і б’ють старий посуд – на щастя. Приносить це щастя , чи ні, невідомо, а от задоволення – стовідсотково.

А на ранок – весілля! 

Валентина МЕЛЬНИК

Перший раз у перший клас

Перше вересня, офіційний початок осені, в Бремені відкривається святом музики. Це звичайна дата, яка ні у кого не асоціюється зі школою, шкільним дзвоником та урочистою лінійкою. 3 вересня - перший день занять для учнів середніх та старших шкіл і гімназій. Діти ж, які ще навчаються в початкових школах, сіли за парти 4 вересня,а першокласники – п’ятого. Їх не зустрічали оплесками, не вели за руки випускники і для них не лунав перший шкільний дзвоник. Шкільне життя  починається непомітно, щоб не травмувати дитячу психіку. Але зовсім без свята не обходиться: поки діти сидять на першому уроці і знайомляться один з одним, батьки влаштовують «солодкий стіл» і теж знайомляться один з одним. До речі, головне завдання дітей у першому класі – навчитися читати та писати, вдома з ними цього ніхто не робить.

Після закінчення початкової школи, діти переходять до середньої. Причому переходять в буквальному значенні. В Німеччині існує чіткий розподіл навчального процесу в залежності від віку учнів. Кожна зі шкіл – початкова, середня, старша – це окремий, не пов'язаний один з одним заклад, окрема будівля, в якій навчаються діти однакового віку. Найвища сходинка шкільної освіти – гімназія. До неї можуть потрапити діти, що закінчили старшу школу і пройшли відбірковий тур. Навчання в гімназії – привілегія, яка не кожному до снаги, але високі вимоги до учнів виправдовують себе: випускник гімназії має право вступити до вузу. Випускник звичайної старшої школи має для цього спершу пройти трирічне навчання у професійному технічному закладі.

Канікули  починаються та закінчуються у кожній федеративній землі по-різному. Це зроблено з декількох причин: по-перше, щоб батьки могли взяти відпустку у період канікул та провести її разом з дітьми; по-друге, щоб не вся країна «відпочивала» одночасно і, по-третє, щоб не завдавати шкоди виробництву. Графік літніх канікул ретельно пропрацьований і розподілений по землях в залежності від їхніх економічних та туристичних критеріїв. Літні канікули тривають всього шість тижнів. В Бремені цього року канікули були з 23 липня по 3 вересня. 

Цю розповідь я почула з перших вуст від нашої співвітчизниці, яка вже півроку проживає в німецькому місті Бремен. Деякі моменти з життя за кордоном дуже вражають, бо душею вона ще вдома. Доводиться порівнювати життя за кордоном (там) і  на Україні (тут). Пропоную до вашої уваги дещо з того, що почула. В деяких моментах я залишу стилістику розповіді очевидця і додам фото, зроблені нею самою безпосередньо з міста події. (В. Мельник).

Бремен

Вперше старовинне німецьке місто Бремен вона побачила на Різдво і одразу закохалася в нього. Було тепло і по-домашньому затишно. Подумалося: «Як у нас в Криму».   По центральній площі старого міста розливалася пісня вуличних музик, м’який дзвін та запашний аромат кави.

Бремен одна з федеративних земель Німеччини, має більше як 1200-літню історію. Заснований  як резиденція єпископа, майже від самого початку Бремен був незалежним містом-державою, бо мав вигідне географічне положення на берегах ріки Везер поблизу Північного моря, що зумовило швидкий розвиток торгівлі та культурний обмін з іноземними країнами.  Особлива, тепла і по-домашньому затишна атмосфера панує тут і зараз. Місто, яке має ключ від воріт світу, що правда ворота знаходяться в сусідньому Гамбурзі, найбільшому портовому місті Європи. Історія ж ключа йде своїм корінням до образу святого Петра, покровителя Бременського кафедрального собору. Вважається, що ключ від собору має саме він. Всієї заплутаної історії жителі міста вже не пам’ятають, проте пишаються тим, що зараз ключ належить саме їм. Бременський ключ можна побачити всюди: на офіційних паперах, на дороговказах, на дошках оголошень і, навіть,  на дорожніх люках. Базарна площа – серце міста. Свята, концерти, мітинги, прем’єри – все відбувається тут. Кожне європейське місто має свою Базарну площу, але бременська вважається найкращою в Європі. На бременській Базарній площі розміщено одразу два пам’ятника культурного надбання людства, які знаходяться під охороною ЮНЕСКО. Старовинна ратуша в готичному стилі, збудована в 1410 році, та десятиметрова скульптура лицаря Роланда, який  вважається покровителем міста. Місцеві жителі говорять, поки стоїть Роланд, Бремен залишатиметься вільним та незалежним. Йому більше як 600 років. Молодь використовує Роланда для вияснення стосунків. Якщо українська дівчина у разі відмови подає парубку гарбуза, то бременська просто стає за спиною  лицаря. А ось з ратуші вийшла пара молодят. Вони щойно розписалися і тепер ідуть віддати данину традиції: потерти носа та копитця віслюка, першої фігури пам’ятника бременським музикам. Це один з найвідоміших символів міста. Пам’ятник був створений скульптором Герхардом Марксом і встановлений поруч з ратушею в 1951 році.    На перший погляд скульптура сама по собі  не дуже виразна: на фоні сірої стіни невеликі фігури тварин виглядають навіть якось трохи сиротливо. Проте назва, історія та традиція роблять свою справу: пам’ятник – одна з найперший цілей туристів. Перед ним завжди стоїть черга бажаючих сфотографуватися і доторкнутися, бо здійсниться найзаповітніша мрія. Люди, звичайно, роблять це більше не заради здійснення мрій, а просто для підняття настрою. Туристи ж мають ще одну ціль: розповісти вдома, що «і я там був, ніс та копитця віслюка тер», а як доказ – фото. Плюс до цього багатий вибір сувенірів з зображенням музик: від шарикових ручок до шоколаду з місцевої шоколадної фабрики «Хашес». До речі, саме в Бремені виробляється улюблена чи не усіма українцями кава «Якобс». Тут знаходиться головний офіс компанії і розробляються рецепти нових кавових продуктів. З далекого минулого збереглася і найвужча вулиця міста Бьотчерштрасе.  Довжина вулиці  сто метрів. На ній розташовано всього сім будинків. У найвужчому місці відстань між будинками  п’ятдесят сантиметрів. Це незалежний суддя: той, хто не може пройти по цій вулиці вважається товстим і має сісти на дієту. Люди жартують, сміються, а старовинні вулички Бремена мають ще багато чого про себе розповісти.

Свято вулиці

Німці полюбляють святкування. Попри славнозвісний  німецький холодний раціоналізм та практицизм, їхній календар щорічно нараховує понад двадцять офіційних та релігійних свят. До них додається ціла низка ще незафіксованих.

Одне з таких свято вулиці. Основна його ідея – зблизити та зміцнити стосунки з сусідами. Кожна вулиця самостійно вирішує, коли і як святкувати. В основному період «вуличних свят» припадає на літо. Форма святкування залежить від розташування та розміру вулиці.

 Якщо вона центральна та оживлена, з магазинами та різноманітними салонами, то свято схоже на багатолюдну набережну. Ресторани та кафе виносять столи на двір, кожен може сидіти, пити каву чи сік і гомоніти з сусідами. Часто тут же влаштовують імпровізований ринок. Старі, більше не потрібні господарям, але в доброму стані, речі продаються за копійки, або й взагалі просто даруються. Тут можна знайти книги, посуд, фоторамки, іграшки і ще багато іншого. Часто хазяйновиті господарки готують млинці, пироги та інші солодкі десерти і пригощають ними всіх бажаючих. Свято триває цілий день і завершується грандіозним феєрверком. Слід зазначити, що феєрверки офіційно дозволені лише на Новий рік, в інший час охочі насолодитися нічним видовищем повинні купувати спеціальний дозвіл. В такий спосіб влада захищає довкілля від забруднення.

Якщо ж  святкує маленька вулиця в тихому, далекому від центру місці, то тут свято більше схоже на сімейний вечір. Діти граються, дорослі сидять за столом. Кожна сім’я готує від себе якусь особливу святкову страву, як, наприклад, кноделі -  кульки з картоплі та маленьких шматочків м’яса і зелені, залиті гострим соусом .

Невідомо, хто і коли придумав свято вулиці. Тепер це вже неважливо. Важливо, що воно є, і всі охоче його святкують.

«La Strada»

«La Strada» ( в перекладі з італійської  «вулиця»)  - традиційний щорічний міжнародний фестиваль вуличних акторів та лялькових театрів, був започаткований у французькому місті Грассі. Саме там у 1998 році відбувся перший фестиваль, на якому зібралися найкращі театри з Іспанії, Італії, Бельгії та Франції. Це свято народної культури вважається традиційним  в усій Європі.

 Чотири дні, з 16 по 19 серпня, по усьому місті артисти показують свої вистави прямо під відкритим небом. А для того, щоб глядачі могли зорієнтуватися, адміністрація фестивалю розробила спеціальну карту з помітками місця проведення,часу та жанру кожного з заходів. Люди, зазвичай дисципліновані, пори закон, переходять вулиці на червоне (!) світло.  Одне з проявів «La Stradи» - легке порушення загально прийнятих правил та норм. Дозволити собі хоч раз на рік зробити те, що заборонено. Через вулицю їде ванна на колесах, а в ній – малеча, що аж захлинається від сміху та захоплення! Улюблений атракціон дітей, хоча не лише дітей, дорослі теж не відмовляють собі у задоволені проїхатися містом у ванній з теплою водою.

Початок музичного шоу. Іспанського колектив «Cellolitis». Клоунада. Молодий артист з Берліну Грегор Вольний весело демонструє своє вміння жонглювати та просовувати гострі ножі через непрозору коробку. Добре, що хоч замість живої людини він використовує ляльку. Після завершення трюку вона розпадається на три частини - хвиля сміху! Прем’єра театру акробатів «Arritmados». Вистава називається «Рука в руці – в саме серце». Захоплююча романтична історія двох закоханих сердець. В ній чітко виписана кожна емоція. Хуліо, головний герой, виконує акробатичні трюки під пісню коханої. Валентина, героїня, вражена його почуттями, сміливістю та вміннями, повністю довіряється в руки коханого. Разом вони закінчують пісню про їхнє кохання: він з гітарою, вона – з баяном , стоячи у нього на голові. Такі живі та емоційні артисти, як вони – рідкість. Історія проста, проте вміння «запалити публіку» - надзвичайне. Контакт із глядачем – перша їхня мета, яку вони досягли дуже вдало. Ще хвилин з п’ять після закінчення вистави тривали оплески – так висловлювали глядачі свою вдячність і захоплення. «Muchas gracias», - повторювали артисти, приклавши руку до серця.

Іспанське «gracias»  гарне слово, і дуже схоже з українським «грація».  Сицилія Салакраї та Джордж Альбуере, вуличні акробати, знову ж таки іспанський дует, презентували постанову «Нарешті танок!» І знову історія про кохання, проте не романтичне, а норовливе, повне запального іспанського темпераменту. В їхній історії проведена порівняльна паралель між стосунками та раундами в боксі. 12 раундів – 12 суперечок між закоханими: хто переможе? 6:5 – на його користь. Невже він переміг? Проте перемогло кохання: останній раунд вони не сваряться, а танцюють. Обидва хочуть поділитися з глядачами радістю примирення: артисти запрошують на сцену всіх бажаючих танцювати!

Починається «Румпельштільцхен» (ім’я головного героя), німецька народна казка, представлена Бременським театром ляльок. За ширмою стоїть чоловік і говорить різними голосами. Ляльки. Діти дивляться, не моргаючи, дорослі – теж!

Зазвичай тихі та недуже багатолюдні вулиці міста до найвищих верхівок старовинних церков та храмів наповнюються музикою, піснями, оплесками та сміхом. Спогади про це не гаснуть…

ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ

на Павленка, 48